Глава 11

В одній кімнаті зібралися я, Зак, Лія з Ріком, які помирилися, Мелісса з Грегорі, а також Пауелл та Натаніель. Всі були нажахані, адже ніхто не знає, чого ще очікувати. Та ми всі були готові діяти, аби врятувати інших. Ось це і було найгіршим - очікування чогось. Ще й безсилля перед невідомим. По запаху ми перевірили, що всі присутні тут - справжні. Хоча лише питання часу, коли Максиміліан навчиться підробляти і це. А от надалі доведеться користуватись питаннями, відповіді на які знають лише близькі. Так і що тепер нам робити? Викладачі перевірятимуть на парах де може ховатися Максиміліан. Ми ж мали перевірити гуртожиток. План здавався не реальним. Проте це все, що ми зараз маємо...                                                                                                                                        

Хоч і було дуже небезпечно, та я вирішила трохи прогулятися. Потрібно розслабитися. На всяк випадок, Зак знав де я. І якщо щось почує, то прийде на допомогу. А я вкотре задумалась, що так чудово мати такого неймовірного хлопця. Але що буде далі? Я закінчу третій курс, а потім? Мені доведеться повернутись у Валорії та готуватися прийняти трон. А він? Та ще рано заглядати настільки далеко. З такими думками я й не помітила, як хтось опинився в саду. Яке ж було моє здивування побачити Зака. Та щось в ньому було дивним. Очі ніби не такі. І знову все як тоді було з Грегорі. Та як перевірити?                                                                                                                                                       

- Привіт. - сказав він. - Ти як тут?                                                                                                                    

- А ти ж був зайнятий. - сказала я. - Тоді чому ти зараз тут?                                                                       

- Звільнився раніше, аби провести з тобою час. - посміхнувся він. - Навіщо мені робота, коли є така чудова дівчина.                                                                                                                                              

Зак би не змінив так швидко плани. Це точно не в його стилі. Тому, я вирішила принюхатись. І це був Перевертиш. Я вже добре вивчила запах свого хлопця. Тому, витягнувши кинджал, я різко нанесла удар. В останню хвилину йому вдалося ухильнутися. Діставши свій ніж, він почав не лише оборонятися, а й атакувати. В нього покращилася підготовка? Він тренувався весь цей час? Чи це теж особливості Легіону. Я вже чула, що скоро Зак буде тут. Скориставшись тим, що я відволіклась, він наніс удар, від чого я впала. І коли я вже приготувалась до болю, його хтось відкинув. Зак та Аларік міцно схопили хлопця, не відпускаючи. А він лише дико сміявся та кричав:                                             

- Легіон переможе. Ви лише відтягуєте час своєї смерті.                                                                            

Зате його час на свободі підійшов до кінця. Зак вдарив його, від чого Перевертиш втратив свідомість. Можливо жорстоко та й не варто було так вчиняти з представником королівської родини, та скоро Максиміліану оголосять про підозру і почнеться розслідування. Та всі вже знали, що на нього очікує. Зак же підійшов та притягнув до себе.                                                                                               

- Як добре, що ти в порядку. - сказав він. - Я так хвилювався за тебе. Боявся, що можу не встигнути і щось станеться.                                                                                                                                              

Звичайно зі мною все добре. І так і буде, поки він буде поряд. На щастя тепер ми спіймали Максиміліана. Та щось мені підказує, що це лише початок.