Глава 10

В той же день я поговорила з Грегорі стосовно того, що я почала зустрічатися із Заком. Я боялася його реакції, адже ми недавно лише розійшлися. Хоча після тієї нашої розмови можна було би зрозуміти, що все буде в порядку, адже йому подобалася Мелісса. І саме так й сталося. Він лише був щасливим за мене, ні в чому не звинувачуючи. Що ж, однією проблемою вже менше.                                                  

Так вже сталося, що перевірку нам вдалося провести лише за три тижні. Адже весь час Академія жила в страху. Постійні напади, якісь вибухи або надзвичайні ситуації зводили з розуму. Кожен був на межі своїх можливостей, але готувалися до будь-чого. Ми старалися знайти якийсь спосіб, аби виявити Максиміліана, та все марно. Може і справді цей Легіон має не одну людину тут. Але хто? До речі таки для підстраховки Пауелл прийняв рішення розказати Заку, оминаючи деякі подробиці. І от він саме мав мені допомогти. Тепер я була спокійна. Хоча мені все ще було не дуже зручно від того факту, що хлопець так і не знає про те, що його мати жива. Але зараз не дуже вчасно. Тому доведеться чекати, доки не буде підходящий момент. Всі ці три тижні ми були разом, і я була неймовірно щаслива. Зак найкращий хлопець якого можна уявити. А от Аларік і Ілларія розійшлися вже чотири рази. І зараз ніби в сварці. Ну що ж, нам не звикати. Скоро вони знову зійдуться. Якось не очікувано для всіх почали зустрічатися і Мелісса з Грегорі. Дівчина навіть стала більш м'якішою. Її очі просто палали від щастя.  Але аби це щастя не зруйнувалось, ми маємо знайти Максиміліана.                                                        

Усіх студентів професор Пауелл поділив на групи по двадцять людей, аби вони здавали кров чи те, що в них замість неї на перевірку ніби то Чорної Крові. І в першій же групі я відчула запах, проте щось мене зупинило від того, аби все розказати професору. І не даремно. Такий запах я відчула і в другій групі, і в решті інших. Все повторилося кілька разів. Але як таке можливо? Перевертиш в нас один. Може якісь проблеми з моїми вампірськими відчуттями? Але, зустрівшись поглядом із Заком, я зрозуміла, що він так само розгублений. Коли вже нікого не лишилось, хлопець підійшов до мене, міцно обійнявши.                                                                                                                                          

- І які результати? - спитав Пауелл. - Щось маємо?                                                                                      

- Ніяких. Він ніби просто знущається над нами. - сказав Зак. - Запах був в усіх групах. Я не знаю, що то таке. Вперше зіштовхуюся з подібним. - хлопець був засмученим. - Можливо, йому допоміг хтось з Легіону. Або він використав артефакти. Та це не дало нам абсолютно нічого.                                           

- Але ж ми не можемо просто чекати, доки він знову почне діяти. - відповіла я.                                        

- Ні, не можемо. В нас немає стільки часу. - підтвердив професор. - Ми його знайдемо. І для цього потрібна буде допомога ваших друзів.                                                                                                          

Лишається лише сподіватись, що в нас все вийде. Бо інакше вся Академія постраждає. І ніхто не знає, для кого фінал буде щасливим.