Грегорі

Зак почав зустрічатися з Емі. Вони так довго до цього йшли, і я справді був щасливий за них. Але з іншого боку було дуже сумно, адже ми все-таки були парою раніше. Проте ці стосунки з самого початку були приречені на провал, однак ми цього не розуміли. Та тепер і я маю можливість обирати собі долю. Я задумався про те, що я відчуваю до Мелісси. Я вже можу не боятись, що це не правильно. Вона мені подобається, по-справжньому. І я хочу щодня бачити цю посмішку. Чути її саркастичні фрази та просто обіймати. Я впевнений, що десь всередині неї живе маленька дівчинка, що відчайдушно хоче тепла. Так дивно було асоціювати ці речі з Меліссою де Лафельт. Хіба міг я уявити, що відчуватиму таке до тієї, хто мене ненавидів на першому курсі?

Не так давно я дізнався правду про її життя в Еллеоні. І тепер дуже хотів показати їй, що таке мати близьку людину. Вона заслуговує на це як ніхто інший. В мене хоча б була сестра. Саме з такими думками я ледве дочекався кінця пар, аби поговорити з нею. Зібравшись з силами, я постукав у двері Мелісси. Вона ж майже одразу мені відчинила, а я вкотре замилувався дівчиною. Чому я раніше не помічав, що в неї такі прекрасні очі? А те, як вона себе поводить теж вражає, хоча інколи може й дратувати. 

- Грегорі? Ти прийшов до мене? - здивувалась вона. - А що ти тут робиш? Сумніваюся, що заблукав. 

- Хочу поговорити з тобою. Дозволиш увійти? - вона кивнула.

Реббеки не було, а я не наважився присісти, підбираючи слова. В моїй голові знову крутилося стільки думок, і я не міг схопитися за жодну з них. Та Мелісса все зрозуміла. Ще би, дівчина завжди була дуже чуттєвою, хоча я цього й не помічав. 

- Що ж відбувається в Академії? Всім захотілось раптової романтики? Та ніби ще не весна, не пора кохання. - вона фиркнула. - Дай вгадаю, ти ще досі кохаєш Емі. А вона ж тепер з Заком. І це може стати проблемою. 

Ні, не зрозуміла. Точніше все зовсім не так, як вона собі нафантазувала. І від цього я мало не розсміявся. Ця дівчина намагалася показати, що їй байдуже, але я бачив, наскільки їй боляче про це думати. 

- Насправді не в Емі, а в тебе. - вона здивовано подивилась на мене. - Так, я закоханий в тебе. І коли я помирав, саме думка про тебе тримала мене. Ти повернула мене до життя, першою дізналася про секрет та завжди підтримувала. - я присів, взявши її за руку. - Меліссо де ЛаФельт, я закоханий в тебе. 

- Я теж. - шоковано прошепотіла вона. - При чому дуже давно. 

Не вірячи своєму щастю, я поцілував її. Сівши на ліжку, вона опинилася в моїх обіймах. Це було те, про що я так довго мріяв. І тепер це стало реальністю. Ми були разом, а все інше більше не має значення...