Глава 9

Мати Зака жива. Досі не можу усвідомити цей факт. Жінка весь цей час була тут, керувала Академією. Скільки людей знає про це? І вона навіть не хоче відкрити правду власному сину. А що я? Це не мій секрет, проте тепер і я втягнута в цей обман. Та я дала слово, і мушу його тримати. Як я зможу впоратися з цим? Дивитися в очі Натаніелю і Заку, і щиро співчувати, знаючи що Крістіна жива. Я не настільки добра акторка. Сподіваюся, що вони хоча б не підійматимуть цю тему. Але поки буде так. За два дні ми маємо провести цей захід, аби виявити Максиміліана. Все обговоривши, я поспішила піти. Не комфортно мені було поряд з жінкою, яку всі вважають померлою стільки років. Це якось не правильно.                                                                                                                                                      

Вже була ніч на дворі, але тренуватись чи йти в кімнату зовсім не хотілося. Мені потрібно просто побути на свіжому повітрі. Чи буває у вампірів паніка? Думаю, що так. Це цілком нормальний стан, адже я щойно зустріла примару минулого життя моєї родини. І чи це злий вибрик долі, чи просто збіг, але виходячи з будівлі, я зіштовхнулась із Заком. Червоні очі дивились на мене зі здивуванням. А от я відвела погляд. Треба навчитись стримувати свої думки з ним. Раптом він успадкував і цю силу ангелів? Але як навчитися це робити, коли він викликає в мене шалений шквал емоцій?                      

- Ти в порядку? - спитав він. - Бо виглядаєш якоюсь переляканою.                                                           

Я ж лише могла кивнути, адже і збрехати не могла, і розказати правду. Можна починати ненавидіти Крістіну за те, що вона змушує мене це робити.                                                                                           

- Ти вся тремтиш. - сказав хлопець.                                                                                                               

Він зняв куртку і накинув на мене. Це так мило з його боку. Я ж вдихнула, відчуваючи його запах. Він був унікальним, не схожим ні на що у цьому світі. І якісь нотки м'яти та лаванди надавали йому особливого шарму.                                                                                                                                         

- Вампіри не мерзнуть. - посміхнулась я.                                                                                                       

- Ти можеш просто по звичці. Деякі речі ще не повністю стерлися з твоєї пам'яті. - відповів Зак. - До того ж тобі ця куртка пасує більше. Але не подарую тобі.                                                                             

Я ж нічого не відповіла. Але це було не лише тому, що я маю приховувати від нього те, що його мати жива. Я боялась того, що відчувала весь цей час. Мене тягнуло до нього. Це й стало однією з причин нашого розставання з Грегорі. В нас обох була симпатія до інших. І от тепер він був так близько. Варто лише простягнути руку. Але я не стану цього робити.                                                                                  

- Зак я...                                                                                                                                                          

- Я знаю, що ти розсталась з Грегорі. Насправді в цій Академії важко щось приховати. - прошепотів він. - І я також знаю, що ти відчуваєш, коли бачиш мене. Завжди знав. Просто чекав, коли ти зізнаєшся собі.                                                                                                                                                                   

- Зак... - відповіла я. - Це не правильно.                                                                                                      

- Десь я це вже чув. І минулий раз це не закінчилося так, як би мені хотілося. - посміхнувся хлопець. - Емі, весь цей час ти не йдеш з моєї голови. І чесно, я був готовий вбити Грегорі. Але потім змирився, думаючи, що тобі з ним добре. Та лишитись в стороні не міг. - він взяв мене за руку. - Ти не уявляєш, що я відчув, коли дізнався, що ви більше не разом. Важко було стримати бажання побігти до тебе. Я і не став. - продовжив Зак. - Ти потрібна мені.                                                                                                 

Я навіть не знала, що відповісти на його зізнання. Я лише вчора розійшлася з Грегорі. Чи буде правильним починати нові стосунки? Але якщо серце вперто каже, що він мені потрібний? Чи можна змусити його замовкнути? Не впевнена, що здатна на таке.                                                                     

- Ти мені теж. Дуже сильно. - прошепотіла я. - І що нам тепер з цим робити?                                            

- Ну я навіть не знаю. - на його обличчі розцвіла посмішка. - Хоча, все ж пару варіантів в мене є. Наприклад, ти могла би стати моєю дівчиною?                                                                                          

- Це ти мені так запропонував зустрічатися? - я підняла одну брову. - Ну добре, я згідна. Але, спочатку маю поговорити з Грегорі.                                                                                                                              

Він ж знову посміхнувся і поцілував мене. Я мріяла про це рік, уявляла по ночах як це буде вдруге. І це виявилось набагато краще. І тепер Зак мій. Тільки мій. І заради нього я приховаю цю правду, адже навіть не уявляю, що буде з ним, коли він дізнається...