Глава 6

- Як же я скучила за нашою кімнаткою. Що я буду робити, коли ми закінчимо Академію? Напевно відтворю її в палаці у Хейвенберді. - сказала Ілларія, плюхаючись на ліжко. - Навчання почнеться лише завтра, тому я хочу відпочивати. Поспати, наприклад.                                                                                   

- Ніби ти весь цей час працювала. - фиркнула я. - І взагалі, може хочеш потренуватися? В нас все-таки тут постійна небезпека.                                                                                                                                     

- У Валорії сильно не виспишся, тому я і не намагалася. А от навіщо мені вчитися битися? Моя найкраща подруга та хлопець - вампіри, а я взагалі некромант. Ніби це потрібно. - розсміялась вона. - Все і так непогано.                                                                                                                                         

Аж тут її перервав стук в двері. І це був Грегорі.Я відчула його запах задовго до того, як він наважився це зробити. Довго ж збирався з силами, а значить щось серйозне.                                                            

- Емі, ми можемо поговорити? - невпевнено спитав він.                                                                                

- Піду подивлюсь як там Аларік. - сказала подруга, взявши Вафельку з собою. - Він у себе чи знову пішов шукати пригод?                                                                                                                                        

- В кімнаті. - відповів хлопець.                                                                                                                        

Що ж, значить очікує напружена розмова. І, здається, я вже знаю, що саме це буде. І якась частина мене навіть чекала цього. Грегорі присів на моє ліжко, але тримався трохи подалі від мене. А ось і своєрідне підтвердження.                                                                                                                                

- Емі, я... - він підбирав слова. - Я не знаю як почати...                                                                              

- Ти хочеш поговорити про те, що нашим стосункам прийшов кінець і краще нам їх не продовжувати? - бачачи його погляд, я продовжила. - Я вже зрозуміла, все змінилось. Між нами не має тих почуттів, які були на самому початку.                                                                                                                                   

- Так, тепер все по іншому. - продовжив він. - Ми стали лише друзями, як і колись. Тому я хочу бути чесним з тобою. Коли я помирав, мене справді тримала лише думка про дівчину. І це була не ти. Це була Мелісса. Хоча, я ніби не кохаю її, проте ці почуття досить сильні і я зовсім їх не розумію. З цим мені ще потрібно буде розібратися, але все ж... - він легенько посміхнувся. - А ще я бачу, як ти дивишся на Зака. І у вас є взаємна симпатія. Так може не варто нам тримати одне одного, а просто відпустити.   

- Ти знаєш, я з тобою повністю згідна. Але дуже не хотілося псувати все. - сумно посміхнулася я. - Та якщо ми обидва розуміємо це, то так справді буде краще.                                                                        

- Ми ж лишимося друзями, правда ж? - з надією запитав він.                                                                      

- Я не проти.                                                                                                                                                    

Піддавшись пориву, я потягнулась його та міцно обійняла. Але тепер це дружні обійми, які не закінчаться поцілунком. Так, всередині мене зараз відбувається щось незрозуміле, проте це стане початком чогось нового...