Глава 5

Різдво ми відсвяткували великою та дружньою родиною. Якраз саме так, як я і мріяла. Вкотре я впевнилася, що у вампірів доволі своєрідні традиції. Для початку, з самого ранку відбувається смачна вечеря в колі найближчих друзів та родичів. Подарунками ж обмінюються після цього. Потім, є традиція обійти будинки всіх знайомих, обов'язково зайшовши в палац. Вся королівська родина приймає гостей, та пригощає чимось, отримуючи якийсь подаруночок або страву натомість. І це було дуже чудесно, адже я відчувала родинне тепло та підтримку весь день. Та скільки ж гостей того дня побувало в нас - я навіть порахувати не можу.                                                                                                                        

Але мене здивувала Кіара. Дівчинка ніби чекала якогось нападу. Вона цікавилася абсолютно кожною річчю, та з якимось певним страхом. І лише після того, як моя мама подарувала їй кулончик з рубіном, говорячи, що тепер вона бажаний гість в домі Драгомірів, вона розслабилась. А от Грегорі. Я навіть відчувала, що він ніби став холодніше відноситись до мене. Це все після того, як він мало не помер в минулому семестрі. Тоді його тримала в світі живих думка лише про одну дівчину. І щось я сумніваюсь, що це була я. Хоча мені може просто здаватися.                                                                                         

За день до відправлення в Академію, Рейгази та Грегорі з Кіарою відправились додому, адже вони ще мають справи. А я навіть трохи видихнула. Ні, по батькам я сумуватиму, але час проведений з Грегорі вже не викликав в мене ті емоції. Між нами все змінилося, і тепер треба добре подумати нам обом чи варто продовжувати. Та час розставить все по своїх місцях. І от зараз я якраз збирала валізу, коли двері відчинилися та влетіла Ілларія, в одній руці тягнучи манюсіньку сумочку, а в іншій Вафельку. Киця лише незадоволено фиркала.                                                                                                                       

- От бачите. - сказала подруга. - Я взяла лише саме необхідне. Емі скажи йому, аби не буркотів. В мене мало речей.                                                                                                                                                      

- Тільки не забувай, що це речі Вафельки. - сказав Аларік, який увійшов до кімнати, занісши величезну валізу до кімнати. - А от твої усі тут. Навіщо було стільки всього брати на кілька тижнів? Ти все ж взяла ліжку?                                                                                                                                                               

- Та досить тобі. Ти мій хлопець, а тому страждай. Думав. що все буде як в казці? - посміхнулася подруга, а потім повернулася до мене. - Емі ти зібралась?                                                                         

- Майже. - посміхнулась я. - Буду за хвилинку.                                                                                               

- Ну добре. Чекаємо внизу. - посміхнулась Лія, та вийшла.                                                                            

Ну що ж, знову повертаємося в Академію. І цього разу в мені був якийсь незрозумілий страх. При чому хвилювалася я не за себе, а за близьких мені людей. Все ж тепер в Королівській Академії небезпечно і ніхто не знає чим закінчиться цей навчальний рік...