Глава 4

Драгоміри та Рейгази доволі легко знайшли спільну мову. Хоча мама більше спілкувалася з прийомним татом, адже вони обидва захоплювалися військовою справою. І я була рада, адже дві моїх родини тепер завжди будуть разом зі мною. Можливо, навіть вийде якийсь час літом провести всім разом. Думаю, ніхто проти точно не буде. Я впевнена, що моїм прийомним батькам сподобається Валорія. І це був один з найкращих вечорів за останні роки. Було весело, адже мама з татом постійно щось розказували про звичаї вампірів, намагалися жартувати і просто справити хороше враження на Рейгазів, які, до речі, були просто в захваті. А завтра ми всі разом відсвяткуємо Різдво. Як одна велика родина. І все буде просто чудово. Я в цьому впевнена.                                                                               

На ранок моє хвилювання знову повернулося, адже з хвилину на хвилину має прибути Грегорі та Кіара. Тому, я, Аларік та Ілларія вже чекали на них. Вони мали перенестися через портал, яким користувались в Алегрії. Раптом щось пройде не так? Чи дівчинці не сподобається ця країна? Я хотіла, аби вона чудово провела час.                                                                                                                        

- Хвилюєшся? - посміхнувся брат. - Хоча можеш і не відповідати, я і сам все прекрасно бачу. Аж тремтиш уся.                                                                                                                                                    

- З чого би це мені хвилюватися? - фиркнула я. - Приводу то немає.                                                        

- Ти ж зараз познайомишся з сестрою свого хлопця. - він потиснув плечима. - Я думав, для дівчат це визначна подія.                                                                                                                                                 

- Як добре, що я вже знайома з сестрою свого хлопця. - посміхнулась Ілларія. - Однією проблемою менше.                                                                                                                                                                 

Мить, і Грегорі та Кіара вже стояли біля входу в замок. Я одразу ж обійняла хлопця, а потім і Кіару, від чого дівчинка знітилась. Було видно, що вона не звикла до таких проявів. Пам'ятаю Грегорі казав, що їй батьки не часто проявляли свою любов до дітей. Кіара ж була дуже схожа на свого брата. От тільки очі блакитні. Ух, бідні будуть хлопці в Академії. Частина до її ніг точно впаде.                                               

- Привіт. Я дуже рада, що ми прибули сюди. Я стільки читала про Валорію. - сказала вона. - Мене звати Кіара.                                                                                                                                                                  

- Ми знаємо. - посміхнулась Ілларія. - Я Лія, а це мій хлопець Рік. Ну, і Емі, звичайно.                             

Дівчинка якось довго затримала погляд на Аларіку. Невже він їй сподобався? Хоча, тут справа може бути й в іншому. Не варто робити поспішних висновків.                                                                                 

- Ну що ж, ходімо. - сказала я, взявши Грегорі за руку. - Вам ще потрібно привітатися з іншими. А декому і познайомитися. - я підморгнула дівчинці.                                                                                       

Та ж вдягнула свій рюкзак на два плеча та попрямувала слідом за нами в палац. Яка мила та хороша дівчинка. І було видно, що вона дуже любить свого брата. От якщо в родині є хоч одна така людина, то тоді додому хочеться повертатися кожного разу...