Глава 3

Наближалося Різдво. І так, ми святкуємо його. В нас існує вірування, що всі тридцять п'ять світів створив Творець. І це свято в честь нього, адже згідно легенді, саме в цей день і відбулась ця велика подія. Для нас це одне з найбільших свят, яке всі обожнюють, особливо діти. А от на Землі, в одному зі світів, це має трохи інше значення. Я не вдавалася в подробиці, та сам процес святкування мало чим відрізняється. В палаці ж активно йшла підготовка до свята, адже були запрошені не лише придворні та високопоставлені вампіри, а й простий народ. Цей день об'єднає всіх нас. До того ж мають приїхати мої прийомні батьки, за якими я неймовірно скучила. А ще Грегорі та його сестра Кіара нарешті відвідають Валорію. Я дуже багато чула про неї, і тепер мені було цікаво з нею познайомитися. Я же лежала зараз на ліжко, чухаючи животик Вафельки. Киця задоволено муркотіла, звиваючись вужиком. Така мила, а що ж буде, коли вона виросте. Я вже уявляю. Аж тут у двері постукали, і за мить увійшли Рейгази.                                                                                                                                                               

- Мамо, тату. Ви приїхали. Набагато швидше, ніж ми чекали. І це так чудово. - я кинулась їх обіймати, від чого Вафелька незадоволено фиркнула. - Я скучила за вами, адже ми так давно не бачилися через навчання та роботу.                                                                                                                                       

- Ми теж, сонечко. - розсміялась мама. - А ти змінилась.                                                                            

- Звичайно, я ж тепер вампір. Хоча це й сталося не з моєї волі, та мені подобалося. - відповіла я. - Але не бійтеся, вас не з'їм. Я вмію контролювати свою спрагу.                                                                        

- Та ми і не боїмося тебе. - посміхнувся тато. - Ти ж все ще наша маленька донечка, яку ми дуже любимо. Навіть з червоними очима. І хоча зовнішньо ти вже більше схожа на Дарсану, ніж на нашу Емі. Та всередині ти та, що й була раніше. - я їм посміхнулася. - Ми от зайшли привітатися, але Зоріна та Джейкоб хотіла показати нам тут все. Провести своєрідну екскурсію. Та потім ми зайдемо до тебе перед вечерею.                                                                                                                                               

Я кивнула, та ще раз обняла їх. Вони справді хотіли побачити палац, адже ніколи раніше тут не були. Та й поговорити їм треба. Думаю, мама точно розпитає про те, якою я була в дитинстві. Моя Сфера видала звук дзвінка, і я відкрила її. Це був Грегорі. І від його посмішки стало трохи легше. Проте, щось змінилося...                                                                                                                                                      

- Привіт. - сказав він. - Ну як ти? У Валорії все спокійно?                                                                           

- Я добре. І так, в нас тихо. Вже звикла до постійних нападів в Академії, а тут все інакше. - я йому посміхнулась. - Мої прийомні мама з татом вже приїхали. А ти? Скоро до нас прибудете? Палац до свята майже готовий.                                                                                                                                    

- Завтра зранку вже будемо. Кіара все ніяк не може обрати, що взяти з собою. Хотіла взяти дві валізи, та я вчасно її відмовив. - він розсміявся. - Сестра так схвильована, адже ніколи не виїжджала за межі рідної країни.                                                                                                                                                     

- Їй тут сподобається. - впевнено сказала я. - Тому не хвилюйтеся. Завтра ми вже з тобою побачимося, адже я скучила.                                                                                                                                                

- Я теж. Добре мені вже час йти. Треба дещо закінчити до від'їзду - сказав він. - Просто видалась вільна хвилинка, і я хотів почути твій голос. До зустрічі, Емі.                                                                       

Сфера відключилась. До скорої зустрічі, яка буде вже завтра. І тоді ми проведемо чудове свято разом з близькими для мене людьми. Хіба може бути щось краще?