Глава 1

На цей раз у клуб ми прибули машиною, яку вів Аларік. Я вже теж навчилася кермувати, проте ще не дуже впевнено, а так як із нами була Ілларія, вирішили не ризикувати. Я вкотре поглянула на себе у дзеркало машини: ніч опустилася на землю, і мої очі стали червоними.

Спочатку це трохи лякало, але з часом я звикла до цього погляду. Мені навіть почало подобатися відчуття сили, що виливалося з погляду — тепер я була іншою, і це змінювало все. Кожен м’яз тіла відчував напруження та готовність, кожен подих наповнювався новою енергією.

Вже за кілька хвилин ми зупинилися біля «Утопії», незмінного клубу юних вампірів. Зак вже чекав на нас, стоячи біля свого мотоциклу, і виглядав так, наче щойно зі сторінки модного журналу. Я вкотре замилувалася його зовнішністю, але лише на секунду — серце належало Грегорі, і я намагалась відганяти будь-які зайві думки. Зак виглядав круто, з легкою ухмілкою на обличчі, волосся трохи колишалося від нічного вітру, а очі відбивали місячне світло.

— Я вже думав, що не дочекаюсь вас, — посміхнувся Зак. — Уже навіть збирався йти в клуб один. Але ви приїхали.

— Це все дівчата дуже довго збиралися. Ніби заміж виходити будуть, а не йдуть на вечірку, — буркнув Аларік. — Я намагався їх поквапити, та не вийшло. Ходімо, а то не встигнемо насолодитися цією ніччю. Сьогодні обіцяє бути круто.

Ми увійшли всередину. Музика вже лунала, знайома, але з новими мотивами, що відкривалися для мене дивовижними барвами. Кожен звук здавався живим, ніби енергія клубу переливалася прямо в мене. Світло миготіло, відбиваючись від стін і дзеркальних поверхонь, створюючи відчуття, що ми опинилися в океані світлових хвиль. Танцювати поки не хотілося, тому ми одразу підійшли до бару.

— Випий ось це, має сподобатись, — простягнув мені Рік знайомий коктейль. — І не думай довго.

— Але ж минулого разу казав, що краще цього не робити, — посміхнулась я, трохи нервово.

— Минулого разу ти не була вампіром, тому я і не рекомендував, — парирував Аларік. — А зараз воно буде дуже смачним. Там кров.

Раніше я би просто скривилася від самої думки про це, та тепер кров була для мене життям. На смак вона була неймовірною, наче найвишуканіша страва, яку не зможе приготувати жоден кухар у всіх тридцяти п’яти світах. Я відчувала, як сила тече по венах, пробуджуючи енергію, яку раніше не могла відчути. Серце билося швидше, розум яснів, а тіло наче наповнювалося власною музикою.

Весь вечір до мене підходили, вітали з перетворенням та просто говорили. Деяких я пам’ятала з минулої вечірки. А от Нік Болдуен, той, хто минулого разу влаштував бійку з Аларіком, був тихим. Лише коротко кивнув, і цього було достатньо. Краще так, ніж знову сваритися.

Та в кінці мене очікував сюрприз: ніхто не збирався розходитись. Значить, буде продовження. І я дуже цього хотіла, адже мала прекрасний настрій.

— Що відбувається? — здивувалася я.

— Просто слідуй за всіма. Це буде весело. Вам обов’язково сподобається, — сказав Аларік. — Кохана, застрибуй мені на спину.

Ілларія нічого не зрозуміла, як вже обхопила його шию. Я посміхнулася і стрибнула поруч. Всі ми вийшли на вулицю, і холодне нічне повітря вдарило у обличчя.

— Готові? — крикнув Зак.

— Так! — прозвучало у відповідь від усіх нас.

Ми побігли. Це було неймовірно: вітер розвивав волосся, серце билося шалено, і я відчувала свободу та силу, про яку раніше могла лише мріяти. Ми були одне ціле, але водночас кожен залишався собою. Швидкість, енергія, адреналін — усе це змішувалося в неймовірний вир, що поглинав і тіло, і свідомість.

Я помітила, як закохані тримаються поруч, як друзі підтримують одне одного, і відчула, що ми справді команда. Мої очі, тепер червоні, блищали в темряві, а відчуття присутності поруч друзів створювало особливу атмосферу єдності. Ми пролітали повз будинки, ніби вони зникали під нами, а ніч перетворювалася на величезний простір для пригод.

Та коли я підняла голову, серце завмерло. Ми опинилися на краю величезного даху, освітленого неоном, над містом, яке мерехтіло мільйонами вогнів. Ніч була неймовірно тихою, лише вітер грав нашими волоссям, і я відчула справжню свободу: вітер, швидкість, друзів поруч і силу, що текла у венах. Це був момент, коли я зрозуміла: хоч життя стало іншим, складнішим, небезпечнішим, воно ніколи не було таким яскравим.

Ми піднімалися на нові висоти — і не лише фізично. Це було почуття, яке неможливо передати словами: страх і захоплення, тривога і радість, адреналін і відчуття повної влади над своїм тілом і світом навколо. Я поглянула на друзів, і в їхніх очах бачила те саме — готовність до пригод, жагу до життя і непохитну впевненість у своїх силах. Тут і зараз ми були непереможні, навіть якщо завтра чекатиме нова небезпека.

Я вдихнула глибоко, відчуваючи кожну мить, кожен удар серця, кожен порив вітру. Ця ніч стала символом нового життя: життя, де темрява не лякала, а давала силу; де небезпека не обмежувала, а пробуджувала; де друзі були поруч, а відчуття свободи робило нас сильнішими. І я знала, що цей вечір запам’ятається назавжди — момент, коли світ відкрився для нас по-новому, де ніч була не просто темрявою, а полем можливостей, сміху, сили і свободи.