Глава 1

На цей раз в клуб ми прибули машиною, яку вів Аларік. Я вже теж навчилася, проте ще не дуже вміло. А так як в нас тут є Ілларія, то ми вирішили не ризикувати. Я вкотре поглянула на себе в дзеркало. Як тільки ніч спустилась на землю, очі стали червоними. І, нарешті, я звикла до них. Мені навіть почало подобатися. Вже за кілька хвилин ми зупинилися біля "Утопії", незмінного клубу юних вампірів. Зак вже чекав на нас, стоячи біля свого мотоциклу. Я знала, що ось це одна з небагатьох речей, за якими він сумував в Академії. Виглядав Зак дуже круто. Я вкотре замилувалася його зовнішністю. Але лише на секунду, адже я маю хлопця. З яким ми почали розмовляти все рідше та рідше. Ну нічого, я повернусь в Академію, і все налагодиться.                                                                                                                     

- Я вже думав, що не дочекаюсь вас. - посміхнувся хлопець. - Вже навіть збирався йти в клуб один. Але ви приїхали.                                                                                                                                            

- Це все дівчата дуже довго збирались. Ніби заміж зібралися. Я їх намагалася поквапити, та не дуже то й вийшло. - буркнув Аларік. - Ходімо, а то не встигнемо повеселитись за цю ніч. А сьогодні ж має бути круто.                                                                                                                                                               

Ми увійшли всередину, де грала вже звична для мене музика. та тепер я чула якісь нові мотиви та звуки. І тепер ці пісні заграли для мене новими барвами. Танцювати поки не хотілося, тому ми одразу ж підійшли до бару.                                                                                                                                            

- Випий ось це, має сподобатись. - протягнув мені Рік доволі знайомий коктейль. - І рекомендую довго не думати.                                                                                                                                                         

- Але ж минулого разу казав, що краще цього не робити. - посміхнулась я.                                              

- Минулого разу ти не була вампіром, тому я і не рекомендував. - парирував Аларік. - А зараз воно буде дуже смачним. Там в складі кров.                                                                                                         

Раніше я би просто скривилася від самої думки про це та тепер я просто жити не можу без крові. І на смак вона просто неймовірна. Ніби найвишуканіша страва, яку не зможе приготувати жоден кухар в усіх тридцяти п'яти світах. Весь вечір до мене підходили, вітали з перетворенням та просто говорили зі мною. Ще би, я ж їх принцеса. Деяких я навіть пам'ятала з минулої вечірки. А от Нік Болдуен, той, хто минулий раз влаштував бійку з Аларіком, був доволі тихим. Лише коротко кивнув і все. Так краще, ніж знову сваритися. Та в кінці мене очікував сюрприз, адже ніхто не збирався нікуди розходитися. Значить буде продовження.                                                                                                                                            

- Що відбувається? - здивувалась я.                                                                                                               

- Просто слідуй за всіма. Це буде так весело. Вам обов'язково сподобається. - сказав Аларік. - Кохана, застрибуй мені на спину.                                                                                                                               

Дівчина нічого не зрозуміла, як вже охоплювала шию хлопця. Я так розумію, що нам знадобиться вампірська швидкість. Ми всі вийшли на вулицю.                                                                                       

- Готові? - крикнув Зак.                                                                                                                               

Від усюд почулися крики "Так". І ми побігли. Це було так неймовірно, адже я не тільки відчувала вітер та свободу, а ще й підтримку інших. Ми ніби одне ціле, але кожен сам по собі. Та куди ми прямуємо? Всі мої питання пропали, коли я побачила, де ми опинилися...