Розділ ІІІ

– Емі, якщо ти зараз же не зберешся, я тебе просто вб’ю! – пролунав знайомий голос із сусідньої кімнати. – Я знаю, що ти вампір, проте я знайду спосіб.

Я скривилася. Скільки ж можна?! Хоч би на кілька хвилин дали спокою, щоб привести себе до ладу. Чотири дні минуло відтоді, як ми прибули до палацу Драгомірів. І вже в перший день мені влаштували величезну вечірку на честь того, що я стала вампіром.

Світло кришталевих люстр сліпило очі, музика лунала в кожному кутку залу, а атмосфера була наповнена одночасно хвилюванням і тріумфом. Хоч батько й оголосив полювання на нападника, для більшості гостей це було приводом для святкування. Та напад на принцесу ніхто не залишить безкарним. Тепер знайти винного стало справою честі для кожного в Валорії.

Ця раса дуже цінує королівську родину і завжди стоїть за своїх. Вчора, як і обіцяла, приїхала Ілларія. Тож сьогодні ми готувалися до справжньої вампірської вечірки. Я сподівалася, що цього разу все пройде спокійніше, і ми зможемо залишитися до самого кінця. Але внутрішній голос не давав спокою – я знала, що будь-яка дрібниця могла стати причиною конфлікту.

– Я вже готова, – сказала я подрузі. – Зараз виходжу.

Я задоволено оцінила свій вигляд у дзеркалі. Червоний брючний комбінезон і чорний пояс, босоніжки на високих підборах, розпущене волосся, що спадало хвилями донизу, і легкий макіяж, що підкреслював риси обличчя. Посміхнувшись собі, я відчула дивну впевненість – таке рідко траплялося останнім часом.

Ілларія теж виглядала чудово: шорти, гарна сорочка, туфлі та високий хвіст. Вона завжди вміла підкреслити свої переваги, навіть у простому одязі. На щастя, у Валорії завжди тепло, а сніг випадає лише на свята і лише за магією – інакше довелося б додавати шубу до образу, що не дуже пасувало б до настрою вечірки.

– Виглядаєш супер, – посміхнулася Ілларія. – Але Аларік буде бурчати. Уже уявляю його незадоволений вираз обличчя.

– Ну чому так довго? Скільки я маю вас тут чекати? – пролунало знайоме бурчання. Аларік зайшов у кімнату, озираючись, наче брав участь у суді над нами. – Ми ж на вечірку збираємося, а не заміж вас видаємо.

– А чому б і ні? – засміялася Ілларія. – Знайду собі там хлопця і одразу запрошу вас на весілля. Це буде величне свято.

– Знаєш, – брат обійняв свою дівчину. – На Землі в одній країні є традиція – бійки на весіллях. А у нас буде не менш цікаво. Впевнений, що все пройде на вищому рівні, лише боюся, що після цього твій наречений не зможе ходити.

Ілларія розсміялася і поцілувала його. Вони виглядали такими милими, коли не сварилися, хоча сварки траплялися дуже рідко. Все ж це була частина них самих.

– Друзі, це все, звісно, романтично, – сказала я. – Але може вже підемо? Зак нас чекає.

Аларік кивнув, а Ілларія лише закотила очі. Добре, пора веселитися. Перед другим семестром навчання я хочу відпочити на максимум. Тепер, коли я вампір, я могла по-справжньому насолоджуватись усіма традиціями.

Вийшовши з кімнати, я відчула хвилю азарту. Палац був прикрашений до вечірки: кришталеві люстри відбивали світло у всіх кольорах веселки, стіни оздоблені гобеленами з легендами про славні подвиги вампірів, а аромат свіжих квітів змішувався з ледь відчутним запахом магії. Музика лунала гучно, але ритмічно, закликаючи до танців і сміху.

Кожен рух людей у залі видавався мені частиною великого танцю життя. Декілька з присутніх оберталися, щоб подивитися на нас, а я відчувала, як їхні погляди то заздрісні, то захоплені, то насторожені. Бути вампіром означало не тільки силу, а й величезну відповідальність. І навіть серед тих, хто знав мене з дитинства, відчувалося тихе напруження, як натягнута струна.

Ілларія схопила мене за руку і потягнула до танцювальної зали. Я обожнювала танцювати, а зараз ще й настрій був таким хорошим. Тому я не збиралась витрачати ні хвилини.

– Ти готова, Емі? – запитала вона, блимаючи, і в її очах мерехтів азарт.

– Готова, – відповіла я, відчуваючи, як серце б’ється швидше. – Час показати всім, що вампіри теж можуть веселитися.

Ми увійшли до зали, де музика стала ще голоснішою, а світло, відбиваючись у кришталевих люстрах, створювало ілюзію мерехтливого неба над головами. Люди обернулися, усмішки з’явилися на обличчях, і я відчула хвилю енергії, що розливалася всередині. Це було не просто свято – це був ритуал переходу, символ нової сили і нового життя.

Танцюючи, я помітила, як деякі гості обережно ставилися до мене, бо страх і повага завжди йшли пліч-о-пліч з вампірами. А дехто, навпаки, намагався заговорити зі мною, розкриваючи цікаві таємниці королівського двору, які могли стати ключем до нових союзів або інтриг.

І поки всі сміялися, танцювали і веселилися, я знала: незважаючи на магію, інтриги та небезпеки, я тут – і я готова до будь-чого. Сьогодні я дозволила собі бути частиною цього світу, і ніхто не відібрав би в мене цього почуття свободи.