Глава 24

Перший семестр вже завершений, а ми так і не знайшли Максиміліана. Стільки часу витратили, а абсолютно ніяких результатів. Останні два тижні я жила наче на голках, адже небезпека ходить зовсім близько. І я можу виявитись не готовою. Це лякало найбільше, адже я можу й не врятувати не тільки своїх близьких, а навіть себе. Виявляється, це і є моїм найбільшим страхом. Не найприємніше відкритті. Грегорі довелося розказати про свій секрет нашим одногрупникам, адже не було просто іншого виходу. Проте, всі сприйняли доволі нормально. Все ж ми звикли, що кожен зберігає свій секрет. І його може виявитися не найстрашнішим. Тепер принаймні на парах, він міг не ховатися. До того ж наші стосунки майже не змінилися. Чому майже? Інколи нам було некомфортно разом. І я не знаю чому. Щось стало тому причиною.                                                                                                                  

Аларік та Ілларія примудрились розійтися ще чотири рази, але кожен раз мирилися. І привід був один безглуздіший за інший. Хоча, враховуючи, що пройшло чотирнадцять днів - це ще не багато. Принаймні до їх рекорду ще далеко. А ще, ми подружилися з Меліссою. Вона виявилась доволі непоганою. І варто це було зробити ще раніше. А от Зак... Я навіть не знаю, що думати. Він зовсім змінився в моїх очах, і я йому довіряла. Але іноді...                                                                                                                                

- Не хочу, щоб наступали канікули. Не хочу повертатися в Алегрію, а залишитися тут, в Королівській Академії. - прошепотів Грегорі. - Два тижні без тебе будуть нестерпними. Та й не час зараз відпочивати, коли Максиміліан досі не під вартою.                                                                                                             

- Ну, ти завжди можеш приїхати. Драгоміри не будуть проти. - посміхнулася я. - А стосовно небезпеки... Нам всім потрібен відпочинок, адже ніхто не знає, що буде в наступному семестрі. Можна було й не сподіватися, що рік буде спокійним.                                                                                                               

Він ж посміхнувся та поцілував мене. Це в нього такий спосіб підтримки. Ми обидва знали, що він навряд чи приїде у Валорію, адже в нього вдома сестра, з якою він намагався проводити якомога більше часу, коли він не навчанні. Але надія мене не полишала. Я теж сумуватиму за ним, проте час був йти.                                                                                                                                                             

- Ілларія, ми їдемо на два тижні. Ти туди слона запхала? - Аларік ніс валізу своєї дівчини. - Чи вирішила приїхати зі своїм ліжком?                                                                                                               

Хоч в нього і була сила вампіра, та він не втрачав можливість побурчати. Для нього ця валіза абсолютно нічого не важила, але брат не зміг промовчати. Реджинальд кудись поїхав, тому подруга проведе канікули в нас. А на кілька днів приїдуть і мої прийомні батьки. Це буде справжнє родинне свято в колі близьких.                                                                                                                                        

- Там трошки. Набагато менше, ніж у валізі Емі. - потиснула плечима Ілларія. - Я би могла взяти більше, але...                                                                                                                                                      

- Вони колись перестають сваритись? - посміхнувся Грегорі.                                                                     

- Ні, ніколи. - відповіла я. - Якщо вони перестануть це робити, то тоді все стане просто жахливо. А так ми знаємо, що вони досі разом.                                                                                                                   

Грегорі знову мене поцілував, проте з'явився Провідник. А це значить, що нам час відбувати до Валорії, де на нас вже чекатимуть батьки. Що ж, Академіє, бувай. Та я ще повернусь сюди. І що ж мене очікує далі - невідомо...