Глава 22

Максиміліан тримав Грегорі в печері, що знаходяться в глибині лісу. Це було розумно з його боку, адже там не так просто вислідити когось навіть вампіру. Та в нас все ж вийшло це зробити. І хлопець був без свідомості, але живий. Це неабияк радувало. Хоча б одна перемога в нас є. А поки що і цього достатньо. В Грегорі були поранення, що свідчило про те, що хлопець боровся. Справжній герой. Я знаю, що він спеціально тренувався, але в Максиміліана підготовка була краща. І ми досі не знали, хто саме його тренував. Та в одному я була впевнена - це не він перетворив мене на вампіра. Грегорі ж тепер, знаходячись в шкільному лазареті, не поспішав приходити до тями. А я так і сиділа поряд з ним. Нам довелося все розказати Іларії, Аларіку та Меліссі. І от тепер вони всі намагалися добитися якоїсь інформації від Максиміліана. І способи в них були найрізноманітніші. Ми ж з Заком сиділи тут, адже хлопець, за допомогою магії ангела, лікував хлопця. Я була дуже йому вдячна, за все що він робив. А я ж знаю, що він йому то й не дуже подобається.                                                                                             

- Дякую тобі, Заку. - прошепотіла я. - За все, що ти зробив для нас. Зробив для мене. Якби не ти, Грегорі би...                                                                                                                                                      

- Все добре, можеш за це не хвилюватися. - посміхнувся хлопець. - Я мав це зробити. Не дозволяти ж йому померти.                                                                                                                                                   

- І вибач за мої підозри. Просто стільки речей вказувало на те, що і є зрадником. Я би мала одразу здогадалась, що це не ти. Ти би ніколи не зашкодив невинним. - відповіла я. - Шкода, що я це зрозуміла не одразу.                                                                                                                                         

- І мене вибач. - вперше подав голос Грегорі. - Я теж так вважав.                                                             

Хлопець відкрив очі, і зараз намагався присісти. Йому давалося це дуже важко, адже Грегорі ще був занадто слабким. Все ж йому потрібно багато часу на відновлення. Я вирішила йому допомогти це зробити. За хвилину він вже обперся на подушки, і уважно дивився на Зака. В цьому погляді була вдячність і... Повага, чи що.                                                                                                                             

- Дякую тобі. - вимовив Грегорі до хлопця. - Ти врятував мені життя.                                                         

- Завжди радий допомогти. Все ж я твій вчитель - відповів він. - Я, напевно, піду перевірю як там Максиміліан. Тим паче, вам треба лишитися вдвох.                                                                                    

Він вийшов, а між нами ще довго висіла тиша. Ми обидва не знали, що сказати. Тільки зараз до мене дійшло, що Грегорі то сидить без окулярів, а Зак зовсім не здивувався. Хоча він зрозумів, що вампір лікував його, а це ж точно не дар чи особливість. А така здібність була у кількох рас. І ангели тут були найбільш вірогідними. Ну так, вони тепер знають секрети один одного. Можливо, це стане початком дружби.                                                                                                                                                              

- Як ти здогадалася, що це не я? Тоді, коли Максиміліан удавав з себе мене. - спитав він. - Відчуваю, що це була саме ти.                                                                                                                                       

- Він був зовсім не схожий на тебе. Занадто правильний. - відповіла я. - Інші фрази, поведінка. А ще, він видав себе тим, що не знав про те, що я в курсі твого секрету. А ти ж мені розповів. - посміхнулася я. - Та й очі перевертиші не здатні змінювати. Рано чи пізно саме через це ми би все і дізналися. Хоча, він міг використовувати магію.                                                                                                                   

Піддавшись пориву, я потягнулась до нього та поцілувала. Ніжно та сильно, намагаючись вкласти в нього все, що я відчувала. Як же я скучила за Грегорі, за справжнім Грегорі. І мені би не хотілося переривати цей момент, але двері відчинились, і в кімнату увірвався Зак. Сам пішов, давши нам час, а тепер вривається сюди. Та вигляд в нього був збентежений, а це означає, що щось сталося. І мої підозри підтвердилися.                                                                                                                                     

- Максиміліан... Він втік.