Глава 21

Ми сиділи в затишному, але водночас холодному кабінеті професора Пауелла. Світло лампи кидав тепле жовтувате сяйво на стіни, завішані старими книгами, але атмосфера була напруженою, мов перед грозою. Максиміліан, який сидів навпроти, не зводив зі мною погляду — цей погляд був одночасно глибоким і холодним, ніби він тримав у собі безліч секретів і небезпек.

— Хто ти такий? — спитала я, коли ми сиділи в кабінеті професора Пауелла.

Мої руки тремтіли, а серце билося так швидко, що я ледве могла зосередитися. Атмосфера була напруженою, і навіть тінь, що падала від лампи, виглядала загрозливо. Я відчувала, як кожен м’яз моїх рук напружився, наче готуючись до нападу.

— Моє ім’я Максиміліан Андрюс, я старший син короля та королеви Ольстерії. Навчаюся на третьому курсі Королівської Академії. А ще мені подобається дивитися на заходи сонця та співати гімни, — нахабно промовив він, посміхаючись. — Достатньо інформації?

Я намагалася не показати, що відчуваю внутрішній жах, але кожне слово від нього різало мов лезо. Хотілось його вдарити, проте я вирішила стриматись.

— Ти не вампір, — раптово встав Зак, його голос звучав твердо, без натяку на сумнів.

— Ні, я прийняв твого вигляду, Зак. А от з очима довелося трохи почаклувати. Але мені допомогли. Все ж майже вийшло. Напад на Кассандру був ефектний, - він посміхнувся. – І це могла б бути перша смерть на моїх руках. Хоча, для інших вона була б на твоїх. Та, на жаль, ви вчасно підоспіли, і я так і не став повноцінним членом Легіону, — посміхнувся Максиміліан, ніби пишаючись своїм провалом.

Я відчула, як холод прокотився по спині. Всі ці слова звучали як загроза, а його спокій — як виклик. Цей хлопець заслуговує на те, аби його добряче провчили.

— Легіон — це ж легенда. Хіба він існує? — спитав професор, хитаючи головою. Я залишалася мовчазною, намагаючись зрозуміти, що ж це таке.

— Легіон — це об’єднання, в які входять по одній королівській родині з усіх тридцяти п’яти світів. Колись вони мріяли захопити владу в світах і встановити єдину диктатуру, — продовжив Максиміліан із легким холодом у голосі. — Принаймні так про це розповідають. Ніхто не знає, хто насправді входив до Легіону. Та мені здається, що це не легенда.

Я відчула, як у грудях зростає тривога. Все, що ми знали про цей світ, тільки що похитнулося. Невже це все правда? Для мене Легіон завжди був лише легендою. Я стільки чула про нього. А тепер виявилось, що все було правдою.

— Легіон існує, і ми сильні як ніколи. І одного разу світ стане нашим, — додав він, дивлячись прямо на мене. — Тоді ви нічого не зможете зробити. Лише благати про порятунок. Але я не подарую вам милість. Ви будете страшенно страждати.

— На вампіра мене ти перетворив? — запитала я, не слухаючи його погроз.

— Мені це не потрібно. Я ще маю розум, — розсміявся Максиміліан, і його сміх пролунав холодно, як лід. — Ти взагалі заважаєш, а так я втратив можливість тебе вбити.

Я відчула, як кров приливає до обличчя від злості. Ще трохи, і я себе просто не зможу стримувати. І тоді я просто не відповідаю за себе. Максиміліан суттєво постраждає.

— Де Грегорі? — прошипіла я, стискаючи кулаки. — Або говори, або я тебе вб’ю.

— Знаєш, ти не ввічливо просиш, — посміхнувся він, і я зрозуміла, що на його обличчі не було страху. — Я не хочу.

Я вже почала закипати. Було таке бажання просто кинутися на нього, але я себе стримувала. Це не допомогло б, а лише зіпсувало план. Та якби тут не було Зака та професора Пауелла, я вже точно кілька разів зробила б це. Проте вони мали свій план.

— Давай, Зак, — сказав професор Пауелл тихо, але впевнено. — Тільки ти можеш це зробити.

Моє серце почало битися швидше. Що вони збираються робити? Я ледве стримувалася, намагаючись не втрутитися. Професор підійшов до Максиміліана і швидко зав’язав йому рот. Зак зосередився, і я відчула, як напруга в кімнаті виросла до межі.

Різко, майже миттєво, Зак увігнав руку в груди Максиміліана. Той завив, але крові не було — лише світло, що оточувало його тіло, і холод, який пробіг по моїй спині. Було відчуття, ніби я відчула магію не на словах, а на дотик, магію, що проникає глибше, ніж будь-який меч.

— Він проникає в його душу. Це здібність, якою володіють ангели. Закові вона дісталася від матері. Я знаю, що ти в курсі про його секрет, — прошепотів Пауелл. — Нам треба дізнатися, де Грегорі. І це єдиний спосіб.

Я відчула, як світ навколо похитнувся. Внутрішньо я була готова до всього: до шоку, до сліз, навіть до втрати контролю. Але кожна частина мене кричала: зараз не час для страху.

Минуло лише кілька секунд, і все закінчилося. Так швидко, що я ледве встигла відчути, що сталося. І це було добре, бо те, що Максиміліан відчував у той момент, мені краще й не знати. Та він втратив свідомість. Зак виглядав втомленим і виснаженим, хоча він вампір, і його не так просто виснажити. Було зрозуміло — це магічне виснаження, яке відчувається не лише тілом, а й духом.

Професор витяг термос і простягнув його Заку. Я відчула запах металу, змішаного з кров’ю, і моє серце знову затремтіло. Значить хлопець витратив занадто багато енергії. Він це робить заради Грегорі? Мені здавалось, що Зак його не дуже любить. Але зараз він вирішив допомогти. І я була за це вдячна.

— Я знаю, де Грегорі, — сказав Зак, дивлячись на мене відкрито. — І ми маємо терміново його врятувати. У нас дуже мало часу…

Я відчула, як серце стискається. Кожне слово звучало як удар, але одночасно давало надію. Мої руки тремтіли, але розум працював чітко. Кожна хвилина мала значення. І я знала, що від моїх рішень залежало не лише його життя, а й доля світу, наші надії, і навіть моя власна рішучість вижити та перемогти.

Я зробила глибокий вдих, відчуваючи змішання страху і рішучості. Пауелл і Зак дивилися на мене з тихою підтримкою, ніби кажучи: тепер твоя черга діяти. Я кивнула, відчуваючи, як страх перетворюється на ясний план дій. Це було лише початком великої гри, де ставка була набагато вищою, ніж будь-коли раніше. І я знала: тепер кожна мить має значення.