Глава 19

Що ж, сьогодні вихідний, і я була налаштована піти в бібліотеку, аби більше почитати про ангелів та перевертишів. І хотіла я це зробити сама, адже Ріку та Лії важко буде пояснити, для чого мені потрібна ця інформація.

Сказавши друзям, що я просто хочу більше дізнатися про вампірів, я попрямувала до бібліотеки. А їм було й достатньо цього. До того ж вони були зайняті одне одним після чергового примирення — здається, третього на цьому тижні.

А от в мене з голови не йшла та фраза моєї мами, що це не Грегорі. Вона не могла помилитися. Я здогадувалась про це, але її слова лише підтвердили мої підозри. Так що ж він таке? Чи міг хтось підмінити його? І де справжній Грегорі? Невже він…

Так, навіть не хочу про це думати. І все одно думки не відпускали, кружляючи навколо цієї невидимої загрози. Вони переслідували мене навіть у тихих коридорах Академії, де лише шелест книг і скрип старих підлог нагадували про мою самотню присутність у світі таємниць.

От вже й показалися двері бібліотеки. Я увійшла всередину, відчуваючи легкий тремор у пальцях, але також рішучість — час дізнаватися правду. Запах старих книг і дерев’яних полиць відразу охопив мене, наповнюючи відчуттям спокою й водночас невимовної напруги. Тут все здавалося знайомим і водночас чужим — старі полиці приховували в собі таємниці, які чекали на того, хто наважиться їх відкрити.

Спочатку я знайшла книги про ангелів. Інформації там було доволі мало. Лише підтвердження того, що це рідкісна раса, яка колись жила у Валорії. Вони мали крила, фотокінез, а також були відносно безсмертними. Це все я й так знала.

Мене цікавила інформація про напівкровок. Але я знайшла лише якусь легенду. Ніби на Землі колись також жили ангели. І от Офелія, одна з них, закохалася в простого смертного хлопця. Та їм було дозволено провести лише одну ніч разом. Виявилось, що Офелія була вагітна. Народилася дівчинка, але її подальша доля невідома. Є лише згадки, що вона володіла силою ангела, проте була слабшою від них. І на цьому все. Жодної інформації про її нащадків, про те, що сталося далі, жодних записів. Лише відчуття таємниці й порожнечі, що розросталося в серці.

Я перегортала сторінки, торкаючись пилових томів, і відчувала, як тривога змішується з цікавістю. Уявляла собі, як могло бути: ангельська дівчинка, напівкровка, що йде крізь століття, приховуючи силу, якої боїться навіть світ магії. Хочеться знати, куди вона зникла, що стало з її нащадками… Але інформація була мовчазною, і лише тіні книг шепотіли мені про невідоме.

Через годину таких пошуків я вирішила відкласти їх. І так немає ніякої конкретної інформації. Тому перейдемо до наступного — перевертиші. Про них теж не багато інформації, але кілька фактів пролили світло на деякі загадки. Тепер я розуміла, чому вони бояться яблук. Насправді, на їх організм так діє магній, якого доволі багато в яблуках. Так, все пояснювалося просто, якось надто просто для магічного світу.

Але є ще одна особливість. Перевертиші приймають зовнішність людини на певний час, і це залежить від рівня здібностей. Але якщо вони хочуть вдавати когось іншого, то їм потрібно постійно тримати того біля себе. І бажано живого, адже тоді ефект буде довший. Невже на місці Грегорі перевертиш? Якщо так, то є надія, що він живий.

Та є одне питання, яке потрібно поставити професору Пауеллу — бо тільки він зможе підтвердити це або розвіяти сумніви. Я тихо підійшла до його кабінету. Відчуття тривоги зростало, коли стукнула у двері. Відповіді треба було шукати негайно.

— В нас в Академії вчиться перевертиш? — спитала я, заходячи всередину.

Я одразу відчула, що він сам, і зайвих вух тут немає. Навіть якби й були, мені терміново потрібно було дізнатися правду. Від цього залежить життя мого хлопця. Професор спочатку здивувався, але швидко зорієнтувався.

— Зараз ні. Раніше навчався на третьому курсі. Та, наскільки мені відомо, одразу після початку року батьки забрали його. У хлопця почалися проблеми з його даром, і він пропускає перший семестр, — відповів він. — А що таке?

— На місці Грегорі перевертиш, — різко відповіла я. — Я майже точно впевнена в цьому. Доказів поки немає, та їх я знайду. Він весь час дивно себе веде, до того ж мама сказала, що це не він. А з її даром… — я замовкла, розуміючи, що слова звучать надто серйозно.

— Та як таке може бути? Хоча він сюди міг би проникнути, адже все ще рахується студентом, — вражено промовив Пауелл. — Значить так, перевертишів можна вирахувати по очах. Я так розумію, ти знаєш про особливість Грегорі? – я кивнула. — Потрібні докази. І, здається, у мене є один варіант.

Пауелл нахмурився, але в його очах з’явилося розуміння. Чоловік справді хотів розібратись, що відбувається в цій Академії та захистити своїх студентів.

— Добре. Робимо це обережно. Ти маєш бути готова до всього, бо перевертиші хитрі й здатні маскуватися надзвичайно майстерно, - продовжував він. – І навіть якщо це буде Грегорі, він може не усвідомлювати, що робить.

Я відчула, як холод прокотився спиною. Це означало тільки одне: розгадка буде непростою. І все ж всередині з’явилося відчуття рішучості. Я не залишу це так. Я маю знайти істину, хоч якою б страшною вона не була.

Серце стислося від напруження, але розум працював швидко. Потрібно було скласти план: спостерігати за ним, перевірити очі, дізнатися, які дії та слова можуть видати перевертиша. І найголовніше — не допустити, щоб він помітив мої підозри.

Я вийшла з кабінету Пауелла, відчуваючи, як кожен крок прискорює пульс. Сьогодні я почала полювання, і від цього залежатиме дуже багато. Всі ці нитки — перевертиші, ангели, Зак, Грегорі — з’єднувалися в одну величезну головоломку. І тепер від мене залежало, чи розплутаю її першою.

Навколо бібліотеки панував тихий гул — шурхіт сторінок, приглушений сміх студентів, і час від часу звук кроків по дерев’яних підлогах. Кожна дрібниця могла бути знаком, який допоможе мені зрозуміти правду. Я стиснула книгу з нотатками в руках, відчуваючи, що цей день змінить багато чого.