Глава 18

Інформація про Перевертишів просто не йшла в мене з голови. Чому мене зацікавила ця тема? Я намагалась дізнатись більше в професора Пауелла чи в Зака, але другий не знав, а перший відправив в бібліотеку. Здається, скоро я там просто поселюся. Серйозно, ще трохи, і я перенесу туди ліжко. Але в нас попереду два вихідних, і один я проведу зі своєю родиною. Рейгази знову не змогли приїхати, адже батько вирушив з королем Реджинальдом на зустріч. Шкода, що тепер я їх так рідко бачу, адже в мене навчання, а в них робота. Доведеться чекати канікул. Сподіваюсь, хоч на наступний рік вони приїдуть. А от Драгоміри приїдуть обов'язково. Ілларія ж не засмутилась, що дядька не буде. А мене і досі непокоїв Грегорі. Він вів себе доволі дивно, і я маю зрозуміти, що ж з ним сталося. Чи може, це й не він?                                                                                                                                                                

- Донечко. - мама одразу ж притягнула мене в свої обійми. - Я так скучила за тобою. Ти собі просто не уявляєш.                                                                                                                                                        

- Вона дні рахувала до зустрічі. - тато також мене обійняв. - Серйозно, вона їх закреслювала в настінному календарі. Я думав, що вже все. До побачення здоровий глузд. Хоча у вампірів є такого не має бути.                                                                                                                                                           

Королева ж легенько стукнула свого чоловіка, та він лише посміхнувся. А потім вони по черзі обійняли Аларіка та Ілларію, від чого дівчина трохи знітилась. Нехай звикає, вона тепер неофіційний член нашої родини. Хоча хто його знає, можливо скоро Аларік зробить так, що наша родина збільшиться на законних правах. Батьки ж привезли купу різних смаколиків, які ми сиділи і їли. Я скучила за валорійською їжею. Та їх було стільки, що ми ще тижні два будемо з ними розправлятися. Хоча, завтра можна поділитися з одногрупниками. Батьки розпитували про все, і довелося навіть розказати про нападіння.                                                                                                                                                          

- Ну, якщо це і вампір, то точно не з Валорії. Тим паче ти знаєш, що ніхто би не напав на королівську родину. - сказав батько. - Наскільки нам відомо, жоден не був відправлений сюди для захисту. Нам не дуже то і довіряють.                                                                                                                                          

- Але тут дуже небезпечно, - почала мати. - Може, ви би...                                                                           

- Ні, мамо, я нікуди не поїду звідси, яка б небезпека не була. Я маю залишитися тут, адже моя допомога знадобиться. - посміхнулася я. - Ти теж росла воїном і прекрасно знаєш, що ми не тікаємо від небезпек.                                                                                                                                                         

Вона мені посміхнулась, та знову обійняла. Як я скучила за батьками. Навіть і не думала, що так буде. Та через два роки я буду постійно жити у Валорії і ми стільки часу будемо проводити разом. Мама з татом розпитували нас про навчання та життя в Академії, паралельно розповідаючи про новини. Аж тут увійшов Грегорі, як завжди в окулярах.                                                                                                      

- Доброго дня, Зоріно, Джейкобе. Дуже радий вас тут бачити. - він посміхнувся. - Я просто зайшов привітатись, адже сьогодні родинний день. Мої батьки вирішили не приїжджати цього року, але я маю справи. Та хотілося виявити повагу.                                                                                                                

Мої батьки посміхнулись йому, і він вийшов, не говорячи ні слова. Ні, ну не дивно це? Як взагалі розуміти таку поведінку? Він поводив себе дуже незвично.                                                                         

- А хто це був? - спитала мама. - І звідки він нас знає.                                                                                  

- Як хто, це ж Грегорі. - відповіла я. - Мамо, хіба ти не бачила його?                                                        

- Емі, я ще при своєму розумі. Він виглядає так, але я тобі можу стовідсотково сказати, - вона уважно подивилась на мене. - Цей хлопець - точно не Грегорі.