Мелісса

Сьогодні занять не було, і це дуже символічно, адже сьогодні такий особливий та сумний день. Принаймні для мене. Ізабель виповнилося б двадцять років. Вона мала би разом з нами навчатися, а через певний час посісти трон Візарії. Проте цього ніколи не станеться. Через те, що вона народилася восени, їй довелося чекати наступного навчального року. Коли подруга була жива, то часто буркотіла стосовно цього приводу, а я лише сміялись. Це ж тепер я розумію, що це все було такими дрібницями. Якби можна було повернути той час назад. 

Розбудила мене Реббека. За останній час ми навіть трошки подружилися і могли нормально спілкуватися. Проте, вона ніколи не займе місце Ізабель, і вона це прекрасно розуміла. Дівчина знала, який сьогодні день. І намагалась мене підтримати. Прийшов і Себастьян, а от сусідка кудись зникла. Ми весь день просиділи, майже не говорячи, і кожен думав про своє. Однак приємно було відчувати підтримку. Але ввечері повернулась Реббека і потягнула нас кудись. Настрій був жахливий, та все ж я послухала. Потрібно трохи відволіктися від сумних думок. Галявина була прикрашена сотнями маленьких вогників. А посередині були ковдри, на яких розмістилась вся наша група. І в центрі портрет Ізабель. На ньому вона посміхалась, тримаючи свого улюбленого кота. Сльози потекли по моїх щоках, і я вже навіть не намагалась їх стримувати. Та й не потрібно було. 

- Нам здалося, це буде правильно зробити в пам'ять Ізабель. Вона заслуговувала на це. - прошепотіла Реббека. - Але якщо ви проти...

- Ні, все прекрасно. Навіть краще, ніж я міг уявити. - ледве вимовив Себастьян. - Дякую...

Я ж була здатна лише кивнути, адже не довіряла своєму голосу. Ми присіли на ковдру, і нам дали келихи квіткового вина. Коли минулого року ми святкували її день народження вдвох, я і уявити не могла, що наступного року все кардинально зміниться. Що ми будемо тут без неї, лише згадувати, якю вона була. 

- Думаю, кожен має сказати щось про Ізабель. Це було би правильно. - промовила Реббека. - Я почну. Я її зовсім не знала, хоча ми вчилися в одній групі. І я дуже шкодую про це, адже вона одна із наймиліших людей, яких я коли-небудь знала. Я шкодую, що так і не познайомилася ближче з нею. 

- Я теж про це шкодую. - сказала Ілларія. - Вона ще була така молода. Так і не дожила до свого двадцятиріччя. Не стала випускницею.

Тревіс, відпивши зі свого келиха, почав говорити. І його слова здивували нас всіх. 

- А мені вона взагалі подобалась. Дуже сильно. - оце так новина. - Так, і я навіть намагався до неї підкатити. Але вона мене тактовно відшила. Тепер я розумію, що в неї вже тоді були стосунки, і вона не хотіла інших. 

Це змусило нас розсміятись крізь сльози. Так, вона вміла таке. Проте завжди робила це дуже тактовно. 

- А я мало знав її. - якось дивно почав Грегорі. - Та вона була дуже хорошою. І я впевнений, що вона зараз в кращому зі світів.

Якось дивно він висловився, але сьогодні я нікого не судитиму. Хоча б в цей день Мелісса де ЛаФельт буде милою. 

- Вона допомогла нам з Вафелькою. - посміхнувся Ітан. - Коли тільки киця в нас з'явилась, ми не знали, як за нею доглядати. І Ізабель нам розповіла. Вона навіть хотіла забрати її собі, та потім передумала. 

Вона дуже любила котів. Тому, я не здивована. Вдома Ізабель мала чотири кошеняти, про яких постійно розповідала. Поки вона була в Академії, за ними приглядав її молодший брат. А тепер вони повністю його. 

- Я мало що можу сказати про Ізабель. Зовсім не знав її. - промовив Аларік. - Та вона врятувала мені життя. І я цього ніколи не забуду. І хоча я і знищив того, хто зробив це, та цього мало. Кожен винний має заплатити за її смерть.

- І мені вона подобалась. - видав Олівер. - Та я ніколи навіть не намагався зізнатися їй. А тепер вже й занадто пізно.

Ровена ж довго збиралася з силами, аби щось сказати.

- Я не мала тоді друзів. Була одиночкою. І, іноді, Ізабель приходила до мене, аби просто поговорити. - посміхнулася дівчина. - Це було так мило з її боку. Я навіть думала, що ми зможемо з нею подружитися.

- Я її зовсім не знав. Навіть не можу розказати якусь історію. Та вона пожертвувала собою, аби врятувати всіх. - сказав Чарльз. - І це варто пошани. Ми, демони, цінуємо таку відвагу.

По щоках Луїзи також текли сльози. Але я не пам'ятаю, хіба вони були близькі? Хоча я ж не все знала. 

- Ізабель назавжди буде в наших серцях. Вона була хорошою подругою для всіх, хорошим воїном. - сказала Лулу. - Шкода, що такої душі більше немає.

- Так, вона залишила всіх, кому була так потрібна не з власної волі. - продовжив Ронан. - Але тепер вона знайшла спокій. 

Матіас теж підбирав слова. Йому це давалося важко, адже він не вмів гарно говорити.

- Вона мала просто прекрасну посмішку. - сказав врешті він. - Ніби маленьке сонечко запалювалось в аудиторії. А тепер це зникло. І вже ніколи не буде як раніше. 

Настала черга Дарсани. Навіть не знаю, що вона може сказати. Але ця дівчина першою з інших одногрупників дізналася про стосунки Ізабель та Себастьяна. І нікому не розповіла.