Грегорі

Коли Емі повернулась з новинами після відвідування кімнати Зака, я був і засмучений, і задоволений одночасно. Дивні відчуття, маю визнати. Якщо чесно, десь в глибині душі, я дуже сподівався, що Зак якось причетний до цього, і ми його позбудемось. Він для мене був якоюсь загрозою, чи що. Ну от дратував хлопець мене, навіть не знаю чим. Але ж з іншої сторони я був радий, адже це не той, кого ми знаємо. Хоча, плащ у шафі хлопця...

Я заплутався і зовсім не розумію, що відбувається в моїй голові. Втомився я від всього цього. Це мене так змінила Академія чи стосунки з Емі. Ні, вона мені справді подобається. Але останнім часом ці думки лякають мене самого. Я не можу стримувати прокляття. І інколи воно перемагає. Інша справа з...Так, от про це точно не треба згадувати. В мене є Емі, і ніхто інший мені не потрібен. Хіба не так? Мені точно треба на свіже повітря. Тому я і вийшов в сад. Тут було так тихо і спокійно, але це може бути просто ілюзією. Проте десь ходить не зрозуміла істота, що може напасти в будь-який момент. Але якщо судилося... Мені просто треба побути самому. Наодинці зі своїми думками, що не давали мені спокою. Та мене перервали.

Десь поряд я почув хруст. Ну ще цього не вистачало мені. Але обернувшись, я не побачив абсолютно нічого. Не дивно, я ж не маю суперзору як у вампірів. Та моє передчуття говорило мені забиратися звідси. Однак якщо мене вже обрали жертвою, чи встигну я хоч щось зробити? Дуже в цьому сумніваюся. Вставши, я дістав свій меч, але все ще нічого не бачив. Та от мій боковий зір вловив якийсь рух справа, і я різко повернувся. І встигнув, адже зустрівся з парою червоних очей, що визирали з-під плаща. От тепер я і побачив нападника особисто, залишилося тільки пережити це. Він наніс удар, який мені ледве вдалося відбити. Треба було більше уваги приділяти підготовці. Може то випустити крила та злетіти? Ні, на це піде час. А прокляття... Теж не підійде, мені треба доторкнутись до нього чи неї. І знову ж таки, сконцентрувати енергію. 

- Хто ти? - зробив я спробу. - І навіщо я тобі. 

Але істота мовчала, продовжуючи наносити удари. І не дивно, що вже за хвилину я лежав на землі. Ну з мене ніякий воїн, що тут зробити. Воно ж схилилося наді мною, хижо посміхнувшись. Тепер я зрозумів, що це був чоловік. 

- Я твій найгірший кошмар. - прошипіла істота.

Останнє, що я пам'ятаю, це як два ока схилилися наді мною, а потім суцільна темрява. Значить ось так помер Грегорі Аркан...