Глава 14

- Може скажеш мені, що ти робиш в моїй кімнаті? - запитав хлопець. - Бо щось я не пам'ятаю, аби запрошував тебе сюди.                                                                                                                               

Я глянула туди, де була Дар'я з Меллісою. Але, скоріш за все, дівчата помітили Зака і, перетворившись на привида, втекли. А я залишилась тут. Ну що ж, принаймні це якось легше пояснити, ніж якби він побачив нас тут всіх. Але ж переді мною вампір, він міг відчути запах дівчат. Тому потрібно якомога скоріше забиратися звідси. Ми й так нічого не знайшла.                                                                             

- Прийшла шукати конспект лекцій? - спробувала я, прекрасно розуміючи наскільки це безглузду звучить.                                                                                                                                                         

Він підняв одну брову. Навіть для мене це було якось дивно, але вже шляху назад немає. Та чи можу я все розказати? І як він на це відреагує? Сумніваюся, що зрадіє. Ну, він мене точно не вб'є, в цьому я можу бути впевнена. І якщо щось, то я здатна себе захистити. Але якщо він не винний, то не хотілося все псувати. Між нами й так якась певна напруженість та невизначеність, аби не зробити все ще гірше.  

- Емі, що ти тут робиш? - чітко проговорив він. - І цього разу я хочу почути правду, а не твої виправдання.                                                                                                                                                    

Враховуючи, що він ще спокійний, то я можу розказати. А там вже подивимося, як все буде далі. Набравшись сил, я сказала:                                                                                                                          

- Добре, я розповім тобі для чого прийшла в твою кімнату. - видихнула я. - Коли напали на Кассандру, я поранила того чоловіка кинджалом Драгомірів. І від нього поранення не одразу заживають навіть у вампірів. А потім, в тебе була перемотана рука саме там, де я це зробила. - хлопець не зводив з мене погляду. - Також, він був вампіром, судячи з червоних очей, але його запах... Він відрізнявся. І твій не схожий на інших.                                                                                                                                             

Я мало не підстрибнула, адже Зак голосно розсміявся. І цей звук зараз прозвучав так недоречно в цій ситуації.                                                                                                                                                             

- Тобто, ти вважаєш, що це зробив я? - перепитав він. - Тобто я напав на Кассандру та зрадив Академію? Хорошої ж ти думки про мене.                                                                                                  

- Я не впевнена... - почала я.                                                                                                                        

Він, все ще сміючись, почав розмотувати руку, а я вже приготувалась побачити поранення. Якщо воно там буде, то мені більше ніяких доказів не потрібно. Слід свого кинджалу, який мені подарували ще на дев'ятнадцятиріччя, я впізнаю завжди. Проте там був укус.                                                                      

- Ми з батьком натрапили на групу здичавілих вампірів. Довелося захищатись, але мене вкусили. - спокійно сказав хлопець. - А, як ти вже напевно знаєш, рани такого характеру затягуються доволі довго. Тому я досі ходжу з цією пов'язкою.                                                                                                     

- А запах? - я використала останню спробу. - Він не схожий на інших вампірів.                                       

- Бо мої предки були іншої раси. По материній лінії. Саме тому в мені тече кров двох народів - спокійно пояснив він.                                                                                                                                                        

Дякую за це уточнення, бо я тільки збиралась запитати за Натаніеля, який мав запах вампіра. Значить справа в його матері, про яку мені абсолютно нічого не відомо. Та це вже зовсім інша справа, яка мене не має стосуватися. Що ж, на цьому усі мої питання завершились, принаймні поки що. Але чому я все ще сумніваюся?                                                                                                                                                 

- Це все? Чи в тебе ще є кілька підозр стосовно мене? - спитав він з посмішкою. - Тепер ти можеш покинути мою кімнату?                                                                                                                                      

- Так. - розгублено відповіла я. - Більше я не маю що запитати.                                                                  

Я пішла до дверей, але ж треба було вибачитись. Мої підозри могли його образити, тому потрібно якось виправдатися. Та коли я обернулась, то побачила, що Зак відкрив шафу. І з неї виглядав плащ. Точно такий самий, як був у нападника. І помилитися я не могла, адже добре запам'ятала цю річ. Помітивши мій погляд, хлопець швидко закрив шафу.                                                                                 

- Щось ще? - спитав він.                                                                                                                                 

- Вибач, що увійшла в кімнату без твого відома. - автоматично сказала я. - І за мої підозри. Сподіваюся, ти не образився.                                                                                                                                                

- Та нічого. Все добре.