Глава 13

Рівно о шостій ранку роздався сильний стук у двері. На щастя, я була в кімнаті, адже тренування закінчила ще кілька годин тому. Все ж один з найбільших плюсів вампірської сутності - мені не потрібно спати. Я якраз прийняла душ та обирала в чому сьогодні піти на навчання. Хотілося чогось простого та зручного, адже тепер ніхто не знав, коли буде черговий напад. Але цей стук навіть розбудило Ілларію, а вона завжди дуже міцно спить. Ось і зараз вона сиділа та сонно протирала очі, а я пішла відкривати. Раптом щось термінове сталося. Це була Мелісса, і виглядала вона так, ніби не спала цілу ніч, хоча, і старалась це приховати. Невже вона і справді продумувала план.                                                            

- Я дещо придумала. - сказала вона, безцеремонно заходячи в мою кімнату, та сідаючи на ліжко. - Але це буде доволі ризиковано. Тому, мені знадобиться допомога. І не тільки ваша. - вона посміхнулась і продовжила. - Я хочу проникнути в кімнату Зака. Моє ельфійське чуття каже, що там ми все і дізнаємось. Після того, як ми отримаємо якісь докази, можна напряму запитати. А там я вже й зрозумію чи бреше він нам.                                                                                                                                              

- Це що, жарт якийсь? - сказала Лія. - Нас можуть спіймати. Ми збираємося увірватися в кімнату одного з найкращих випускників Академії Непростих та нашого вчителя?                                                               

- Не спіймають. Є тут одна, і тоді нас навіть ніхто не побачить. - посміхнулася дівчина. - Якщо ви вмовимо Дар'ю зробити дещо для нас.                                                                                                       

- Кого вмовимо? - не зрозуміла я.                                                                                                                

- Дар'ю Корвін, першокурсницю. - вона закотила очі, ніби я сказала щось безглузде. - Вона принцеса  Віленсії, королівства напівпривидів. Ви взагалі знаєте хоч когось окрім нашого курсу? До того ж, дівчина найкраща подруга Кассандри, і вміє добре зберігати таємниці. Тому нам потрібна саме вона. - потиснула плечима Мелісса. - Я цікавлюсь іншими студентами, колись нам це може знадобитись. От як зараз.                                                                                                                              

То з Меліссою краще не ворогувати, адже тоді можна отримати доволі небезпечного ворога. А мені би цього дуже не хотілося.                                                                                                                                   

Дар'ю виявилось не так вже й складно вмовити. Я очікувала, що доведеться її чимось підкупити, але ні, все набагато простіше. Дівчина сама хотіла допомогти, адже її непокоїв той факт, що нападник все ще досі розгулює Академією. Та й помста за найкращу подругу теж зіграла свою роль. Це ж була мініатюрна блондинка з великими зеленими очима. А от нічого примарного я в ній не помітила. Хоча я дуже мало знаю про цей народ, ще й вперше зустрілася з мешканцем Віленсії. І тепер ми стояли перед дверима кімнати Зака, і наважувались увійти.                                                                                              

- Добре дівчата, зараз буде трохи не приємно. Я перетворю вас на привидів на хвилин, аби могли пройти через ці двері. - сказала Дар'я. - Відчуття не найкращі, проте ми маємо це зробити. Тому приготуйтеся.                                                                                                                                                 

Я ж кивнула, але вже подумки приготувалась до найгіршого. Хоча після того, що я відчувала під час перетворення, мене складно чимось здивувати. Відчуття і справді були жахливими. Ніби хтось витягнув усі нутрощі, а назад поставив не правильно. На все життя я запам'ятаю це, і навряд чи колись захочу повторити. Та, так само швидко все і минуло. І ми опинились в кімнаті Зака. Що ж, доволі просто, як я і очікувала. Звичайне, але велике ліжко, дві тумбочки, шафа, два крісла з журнальним столиком, і великий дубовий стіл. Та часу на екскурсію не було, адже сюди прийшли з певною метою. Ми одразу ж почали шукати якісь докази його вини. Проте абсолютно нічого такого не було. Навіть найменшого натяку. Пройшло кілька хвилин, і тільки я збиралась відчинити шафу, як Зак за моєю спиною промовив:                                                                                                                                 

- Яка несподівана зустріч.