Глава 11

При світлі місяця я бачила жахливу картину, яка ще довго не зникне з моєї пам'яті. Тіло дівчини, вже майже не рухалось, а над ним схилився хтось. При чому точно не з найкращими намірами. Дівчина була в небезпеці. Я відчула стійкий запах крові, однак змогла себе контролювати. Інстинкт заполонив всю мою свідомість, і я кинулась на фігуру та відкинула його від дівчини. Це відбувалося все настільки швидко, що я навіть не встигла подумати. Почувши тихий стук серця, я лишила її на Ріка, а сама сконцентрувалась на фігурі. Я не мала сумнівів, що це був чоловік, хоча і він був у безформному плащі. Ось воно, передчуття вампіра, про яке я стільки чула. Я витягнула кинджал, і почала кружляти навколо нього. Він ж теж не поспішав піти. Аж ось з-під одягу зблиснули два червоних ока. Вампір, хоча рухається як людина.                                                                                                                                         

Та все ж треба його затримати, аби дізнатись все. Можливо, це саме той, хто перетворив мене на вампіра. В будь-якому разі, він небезпечний для нас. Я ніколи раніше не зустрічала його запах. Досить танцювати одне навколо одного. Тому, я нанесла перший удар, який він з легкістю відбив. Ще хтось з хорошою підготовкою в нашій Академії. Крім нас, таких було лише двоє. Але я не впізнавала цей стиль боротьби. Я наносила удари, а він лише відбивав, навіть не намагаючись зашкодити мені. Та все ж, мені вдалось поранити його праву руку, перш ніж він застрибнув на дерево, і втік. Ну нічого, якщо він з цієї Академії, ми його швидко знайдемо, адже це зачарований кинджал, і порізи заживають доволі довго. Вже щось.                                                                                                                                              

- Емі, йди сюди - сказав Рік. - Дівчині терміново потрібен лікар, адже вона не приходить до тями. Проте поки дихає.                                                                                                                                                      

І саме це і втримало мене від того, аби почати переслідування. Доведеться все ж зачекати та перевірити кожного в Академії. І той, в кого буде поріз, і є зрадником. На щастя, легенди не правдиві, і від укуса вампіра неможливо перетворитись. Хоча, судячи зі сліду, я сумніваюся, що це був представник саме цієї раси. Щось тут точно не так. Кассандра, так звали дівчинку, була першокурсницею, і вона пам'ятає лише те, що якийсь голос кликав її на вулиця. І вона ніби заворожена вийшла. Та зараз їй нічого не загрожує.                                                                                                            

- Це не вампір. - сказав Зак. - Та й запах мені не знайомий. Ми перевірили кожен куточок Академії, але нічого не знайшли.                                                                                                                                             

В той вечір зібрались в кабінеті я, Рік, професор Пауелл, Зак та Натаніель, які щойно повернулись. Ми їм в деталях все розповіли, але це не дало жодних результатів. Вони перевірили все, проте не було нічого. По Академії розгулює якийсь небезпечний та невідомий монстр, а ми навіть не маємо здогадок. Але чомусь я впевнена, що це не вампір. А стосовно запаху... Він був абсолютно не знайомим. Зараз це зайняло усі мої думки. Вони ще щось обговорювали, а я помітила одну дуже важливу річ. В Зака була перев'язана права рука. Невже...                                                                                                           

- Добре, Дарсана та Аларік, ви можете бути вільними. - сказав професор Пауелл. - Вам потрібно відпочити, а ми потім вас обов'язково покличемо.                                                                                      

Ми ж кивнули та поспішили піти. А мене турбувало питання, невже Зак і справді міг це зробити? Тоді навіщо йому це все?