Глава 11

При світлі місяця я бачила жахливу картину, яка ще довго не зникне з моєї пам'яті. Тіло дівчини вже майже не рухалося, а над ним схилився хтось із зловісними намірами. Дівчина перебувала в смертельній небезпеці, і кожна клітина мого тіла кричала про це. Мої відчуття миттєво загострилися, а стійкий запах крові заповнив ніс і свідомість, але я змогла себе контролювати. Інстинкт кинутися на допомогу взяв верх, і я мчала вперед, немов порожнистий вітер, відчуваючи, як ноги самі підганяють мене, а серце б’ється у такт небезпеки.

Фігура темного чоловіка не встигла відреагувати, як я штовхнула його від дівчини. Все відбувалося настільки швидко, що навіть думки про стратегію залишилися позаду. Почувши слабкий стук серця постраждалої, я передала її на пильний нагляд Ріка, а сама сконцентрувалася на противнику.

Я не мала сумнівів: це був чоловік, але він ховався під безформним плащем, і щось у його поставі здавалося мені знайомим. Тут спрацював мій чуттєвий нюх вампіра — допоміг відчути, що цей ворог не звичайна людина, і небезпека виходила за межі звичного.

Я витягнула кинджал і почала кружляти навколо нього, оцінюючи його стиль бою та силу. Він теж не поспішав атакувати, лише спостерігав, ніби чекав від мене руху. Раптом з-під плаща зблиснули два червоних ока — вампір, але рухався він інакше, ніж ті, кого я знала. Його рухи були плавні, точні, майже людські. Вони нагадували мені стиль одного з досвідчених воїнів Академії, але щось тут було інше — занадто холодне і безжальне.

Я вирішила припинити оцінку і завдати удару. Він відбив його легко, але мені вдалося поранити його праву руку — невеликий поріз, але помітний. Він миттєво відскочив на дерево, залишивши за собою запах металу і ледь вловимий аромат чужої крові. Зараз стало зрозуміло: якщо цей хто-небудь із Академії, ми його знайдемо, адже зачарований кинджал залишив слід, який заживає не відразу. Це давало нам шанс відстежити зрадника.

— Емі, йди сюди, — покликав Рік. — Дівчині терміново потрібен лікар. Вона ще дихає, але не приходить до тями.

Я відчула хвилювання і миттєво зупинилася. Переслідування доведеться відкласти. Головне зараз — Кассандра, першокурсниця, яка під впливом невідомого голосу вийшла на вулицю. Її стан змушував тримати думки зосередженими лише на рятуванні. Я глибоко вдихнула, стримуючи хвилювання та інстинктивну жагу крові, і підійшла до Ріка. Ми обоє мовчки розуміли: зараз головне — життя дівчини.

Лікар одразу ж зайнявся дівчиною. І, на щастя, вона постраждала не настільки сильно, як здавалось на перший погляд. Одразу ж кілька викладачів почали обшукувати Академію, намагаючись знайти нападника. А я ж досі не могла заспокоїтись.

— Це не вампір, — тихо промовив Зак, коли ми зібралися в кабінеті Академії разом із професором Пауеллом, Ріком та Натаніелем. — Та й запах мені незнайомий. Ми обшукали всі куточки, але нічого не знайшли.

Ми детально описали все, що бачили, але це не дало результатів. Пошуки не виявили нікого, а Академія здавалася зовні спокійною. Усередині ж повітря тремтіло від підозри: хтось ховається серед нас, і цей хтось був явно небезпечний.

Я помітила деталь, яка одразу привернула мою увагу: права рука Зака була перев’язана. Пальці ледве торкнулися тканини, а під бинтом відчувалося тремтіння. Серце застрибало від тривоги. Чи міг це бути він? Чи причетний до нападу? Питання виникли одночасно і без відповіді.

— Добре, Дарсана та Аларік, ви можете бути вільними, — промовив професор Пауелл, ніби відчуваючи нашу напруженість. — Вам потрібно відпочити, а ми пізніше вас покличемо.

Ми кивнули й поспішили піти. Моя свідомість не давала спокою. Невже Зак міг це зробити? І навіщо? Його мотиви залишалися загадкою, а відчуття страху й підозри тісно переплелися. Тепер усе, що відбувалося, мало значення не лише для нас, а й для Академії.

Я зупинилася на сходах, вдивляючись у темряву. Місяць висвітлював силуети дерев, тиша була хворобливою, наповненою очікуванням і страхом. Щось або хтось стежив за нами. Серце билося частіше, адреналін заповнював тіло. Мені стало ясно: ніч ще не завершилася, і випробування, яке розпочалося, триватиме до ранку. Зараз я знала лише одне: ми не зупинимося, поки не знайдемо істину, і ніхто, навіть найпотужніший ворог, не залишиться безкарним.

Навколо було відчуття напруженості, яке важко описати словами — так, ніби сама темрява перевіряла нас на міцність. Кожен звук — крок, шелест листя, далекий крик — міг бути сигналом для нового нападу. Я відчула, що мої відчуття стали гострішими, ніж будь-коли. Тепер кожен подих, кожен рух міг врятувати життя чи коштувати його. Я зрозуміла: сила вампіра — не лише у швидкості та силі, але й у здатності бути уважною, вловлювати найменші деталі, передбачати дії ворога.

Я відчула холодний вітер на обличчі, що змішувався із запахом порізаної плоті та металу. Цей запах викликав тривогу, але одночасно й прилив рішучості. Рік був поруч, і це давало відчуття підтримки. Разом ми могли більше — разом ми були командою, здатною протистояти будь-якій загрозі.

Я знову глибоко вдихнула, стримуючи внутрішню паніку і кровожерливий інстинкт, і рушила далі сходами, готуючись до того, що може чекати попереду. Ніч ще довго не завершиться, і кожен наш крок наближав нас до істини, яку приховує Академія. Ми були готові діяти — розумом, силою і серцем. І я знала точно: ніхто, навіть найнебезпечніший ворог, не залишиться непокараним.