Глава 10

Натаніеля та Зака не було сьогодні, адже вони мали якісь термінові справи за межами Академії. Тому, я вирішила тренуватись сама. Можливо, варто було би лишитись в кімнаті та щось почитати. Проте в мені кипіла енергія. З того часу, як я стала вампіром, я ніколи не втомлювалась. Не дивно, адже я ще й справно ходила на полювання. Так я і займалася сама, поки не почула кроки позаду. Усі відчуття одразу загострились, і по запаху я відчула, що це вампір. З часом мені довелося навчитися розрізняти їх по запаху. І кожен мав різний. Наприклад, у вампірів це різкий солодкуватий запах крові, а у ельфів ніжний та приємний. Обернувшись, я побачила Аларіка. Дивно, хіба він приходить сюди тренуватись? Рік був дуже засмученим, і я була впевнена, що він переживає за цю ситуацію з Ілларією. Він присів на лавочку, а я мовчки підійшла до нього.                                                                                      

- Аларіку, ти в порядку? - брат не відповів. - Я ж бачу, що з тобою щось не так. І я не можу залишити тебе в такому стані. Хочеш поговорити про те, що сталося між вами? - він кивнув. - Ну давай, розказуй. Як все було насправді?                                                                                                                                   

- Це все через Лулу. - видихнув він. - Вона мені не дає проходу, однак ніколи не натякає на щось більше. Я ж її знаю, дівчина не стане намагатися зруйнувати чиїсь стосунки. Це і смішно, але мені від цього зовсім не легше.                                                                                                                                        

- Невже вона могла в тебе закохатись? Ні, ти не подумай, ти дуже хороший хлопець, який може сподобатися будь-якій дівчині. Та мені здавалося, що ти не в її смаці. - я мало не розсміялась, проте побачивши його погляд, притихла. - О, так ти серйозно. Та вона ж знає, що ти маєш дівчину. Навіщо це все робить. Це так не схоже на Лулу.                                                                                                                

- Я не знаю, справді. Все настільки заплутано. - він опустив голову на руки. - Я кохаю Ілларію, і мені не потрібен ніхто інший. Та ми постійно сваримося. Проте, здається, це лише сильніше притягує мене до неї.                                                                                                                                                                      

Вони такі милі, а їх стосунки мене справді дивували, адже вони були незвичними. Та це було так мило, що хотілось за цим спостерігати і далі. А я ж навіть і не підозрювала про цю свою натуру. Виявляється, я вмію бути романтичною. І тільки я хотіла щось сказати Аларіку, як мій вампірський слух вловив якийсь крик на вулиці. Це одразу ж переключило мене зовсім на інші думки. І цей звук був сповнений жаху та болю. Так може кричати лише людина, що знаходиться в страшній небезпеці. Занадто добре я пам'ятаю цей звук, адже чула його не раз. Вловивши те саме, Рік подивився на мене. Не довго думаючи, ми кинулись на вулицю. Та те, що ми там побачили, назавжди вріжеться в мою пам'ять. Адже це був просто жах.