Глава 9

- Як добре, що ти в мене є. - прошепотів Грегорі, прибираючи пасмо волосся з мого обличчя. - Я вже навіть не уявляю свого життя без тебе.                                                                                                         

Ми сиділи в невеличкому сховку на даху Академії. Це стало нашим місцем, де ми просто усамітнювалися. Зручне розташування, непримітний вхід та можливість закрити двері звідси - робили це просто ідеальним місцем для побачення. Нас ніхто не бачив, і ми були лише вдвох. Інколи це було прямо необхідно, адже в Академії ніде заховатися. Дивно, що його не знайшов ніхто до нас. Або просто сюди не приходили.                                                                                                                                            

- Це все на тебе так впливає це місце. Воно особливе, хоча і непримітне. - посміхнулась я. - Тут і справді чудово. Набагато прекрасніше, ніж здавалося.                                                                            

- І воно стане нашим. Лише ти і я зможемо проводити тут час. Ну і ще хтось, хто знайде його. - розсміявся хлопець. - Та я можу поставити сюди заклинання, яке пропускатиме лиш нас двох і все. Хоча, може я сюди захочу прийти з кимось іншим...                                                                                  

- Я тебе зараз вкушу. - посміхнулась я. - Причому дуже боляче. І не факт, що ти виживеш після цього. Зрозумів?                                                                                                                                                        

- Враховуючи, що ти вампір, ця погроза набуває нового значення. - посміхнувся Грегорі. - Але я готовий ризикнути.                                                                                                                                                         

Я ж лише легесенько його стукнула, а він знову розсміявся. Доводилося контролювати свою силу разом з ним, адже не хотілося йому нашкодити. Навіть випадково. Вже два тижні я є вампіром, проте наші стосунки з Грегорі не змінились. Тим паче, тепер я знаю його секрет. І як я і казала раніше, два монстра в парі це нормально. Якби ще не думки про Зака... Так, Емі, досить. Ти зараз тут зі своїм шикарним хлопцем. І не варто псувати момент.                                                                                             

- Може зайдеш? - спитала я, коли ми стояли біля моїх дверей.                                                                 

Грегорі вирішив провести мене, проте йти не спішив. Він не хотів це робити, аби ще трохи часу провести зі мною. До того ж я зі своїм супер слухом чула, що Ілларія плаче. І мені треба буде допомога, аби її заспокоїти. Напевно вона вкотре розійшлася з Аларіком. Та чи надовго це? Не думаю. Тому, не чекаючи його відповіді, я відкрила двері. Дівчина сиділа на своєму ліжку і навіть не намагалась стримати сльози. Значить щось сталося серйозніше, ніж мені здалося спочатку. Грегорі вже збирався піти, та я різко розвернула його і штовхнула в кімнату. Ні, він так просто не втече, адже це і його друзі також. Присівши на моє ліжко, він все ще був напружений. Я ж опустилася біля подруги та обійняла її за плечі. Ілларії потрібна моя допомога.                                                                                     

- Лія, що трапилось? - спитала я, знаючи відповідь.                                                                                      

- Ми розсталися з Ріком. - схлипнула вона. - І цього разу назавжди. Він так негарно вчинив зі мною, і я тепер не знаю, що робити.                                                                                                                              

- Знову розійшлися? Це вже в який раз за останній місяць. Здається, я навіть перестав рахувати ваші сварки. - не втримався Грегорі. - Ви ж тільки недавно помирилися. Інтервали скорочуються. І що ж на цей раз?                                                                                                                                                            

- Я бачила його з Лулу. І вони так мило говорили. Такі гарні разом, і дивляться разом краще, ніж ми. Та й він, напевно, так думає. - сказала подруга. - А коли я спитала, він сказав, аби я перестала ревнувати його до всіх. А я не можу, адже що такий хлопець міг знайти в мені. Він ж міг обрати будь-кого. Ми посварились, і от тепер...                                                                                                                                

- Ілларіє, та ви розстаєтесь чи не щотижня. Навіть частіше. А потім обов'язково миритесь. - сказала я. - А Лулу назначили його партнером на тренуваннях. Повір, вона дуже хороша дівчина і ніколи не буде претендувати на хлопця, який вже має стосунки.                                                                                       

- І ми дуже добре знаємо Ріка. Він кохає тебе понад усе в світі. - сказав Грегорі. - Він сам ж перший прийде миритись. Хоча ти тут точно не права. Не варто його ревнувати до кожної. Хоча, тут лише Емі не під підозрою.                                                                                                                                                

- Точно прийде? - на її обличчі промайнула тінь посмішки. - Ви так думаєте.                                            

- Навіть не сумнівайся. - посміхнувся Грегорі. - Піду покваплю його.                                                          

Хлопець підійшов до мене, та швидко поцілувавши, вийшов за двері. Думаю, він просто шукав привід аби втекти. А тут можна ще й поєднати приємне з корисним. От тільки я не впевнена, що в нього вийде. Проте спробувати все ж варто, а я поки залишилась заспокоювати подругу.