Глава 8

Що ж, моє життя вампіра було... схожим на колишнє. На парах на мене ніхто не витріщався, адже коли всі дізнались, що я Дарсана Драгомір - моє перетворення стало питанням часу. І навіть ніхто не боявся. Це так чудово, що я могла повернутися до свого звичного життя. Я не втратила Грегорі та Ілларію, все залишилось таким же, як і було. Що може бути краще? Мої прийомні батьки ж лише підтримали, проте я бачила сумнів в їх очах. Та вони скоріш хвилювалися за мене. А от Драгоміри навіть не приховували своєї радості. Тепер їх донька повноцінний вампір. А що ж мене очікуватиме, коли я повернусь додому? Навіть Вафелька все так само залазила мені на руки, аби я почухала їх за вушком. А Фелісії ж відчувають надприродне. Значить, я не таке вже й зло. Цікаво, чи зміниться тепер мій бойовий стиль?                                                                                                                                          

- Вітаю з перетворенням. - сказав Натаніель, коли почався урок. - Ми всі у Валорії чекали, коли ж це нарешті станеться.                                                                                                                                         

Та ніхто не поспішав тренуватись, адже тут було дещо, що змусило усіх зібратися тут. Всім же цікаво, як змінилися мої бойові здібності після перетворення, адже тепер я не вступатиму в силі Натаніелю. Подивимося ще хто кого. Навіть прийшли деякі третьокурсники, а ще професор Пауелл та Зак. Стільки народу зібралися. Що ж, в мене є публіка. Він кинув мені меч, який я з легкістю спіймала. Моя реакція стала в рази кращою, і це перший плюс. Але не встигла я отямитись, як він наніс удар. І набагато швидше, ніж зазвичай. Тепер він не шкодував мене. Та завдяки силі вампіра, я встигла відсунутись. Так і продовжувалось далі. Ми рухались набагато швидше, ніж я звикла. Але, якимось чином, мені вдавалося відбивати всі його атаки, і навіть наносити удари самостійно. Ще один плюс мого нового становища. Так би тривало і надалі, якби Натаніель нас не зупинив. Я оглянула інших. Усі були дуже здивовані, адже ще ніколи студент Королівської Академії не бився на рівних з викладачем. Та до перемоги мені далеко.                                                                                                                                    

- З тебе вийде хороший воїн, який зможе захистити не лише себе, а й своє королівство. - сказав мені Натаніель. - І не гірша принцеса, яка буде приймати справедливі рішення.                                            

Він навіть злегка вклонився, що було вищим проявом поваги. Маю визнати, це неймовірно приємно. І це перший такий випадок в моєму житті, коли я справді відчула гордість за свою сутність. А бути вампіром не так погано, як я вважала.