Глава 8

Що ж, моє життя вампіра було… схожим на колишнє, і водночас зовсім новим. На парах на мене ніхто не витріщався, адже коли всі дізналися, що я Дарсана Драгомір — моє перетворення стало питанням часу. І навіть ніхто не боявся. Це так чудово, що я могла повернутися до свого звичного життя. Здавалося, весь світ залишився на місці, і водночас я бачила його інакше — гостріше, яскравіше, повніше.

Моя нова сутність надавала мені відчуття присутності у всьому: я помічала, як сонячне світло грає на поверхні паркету, як пилинки в повітрі рухаються під тягарем нічного вітру, як відлуння кроків людей резонує із моїм тілом. Я чула кожну деталь, від найменшого шелесту до віддалених звуків за стінами Академії. І хоча це було вражаюче, воно не лякало, навпаки — дарувало дивну впевненість і спокій.

Я не втратила Грегорі та Ілларію, все залишилося таким же, як і було. Що може бути краще? Мої прийомні батьки лише підтримували мене, проте я бачила сумнів у їхніх очах. Вони хвилювалися за мене, хоч і не хотіли показувати. А от Драгоміри навіть не приховували своєї радості. Тепер їхня донька — повноцінний вампір. І мені це насправді подобалося. Я відчувала легкість і силу водночас, насолоджуючись тим, що моє життя набуло нових обрисів.

І навіть Вафелька все так само залазила мені на руки, щоб я почухала їх за вушком, і це здавалося ще більш приємним, адже тепер я могла відчути навіть найменший тремтіння її шерстинки. А Фелісії, здається, відчувають надприродне — вони розуміли, що я змінилася, але не боялися. Значить, я не таке вже й зло.

Цікаво, чи зміниться тепер мій бойовий стиль? Моя нова сутність могла вплинути на швидкість, точність і силу рухів, і я з нетерпінням чекала випробувати це на практиці. Кожен удар, кожен крок тепер відчувався точніше, і це додавало впевненості. Я відчула, як моє тіло стало настільки чутливим, що я можу відчути навіть невелику зміну температури повітря, натяг стріли, легкий рух гілки — усе це відгукувалося в мені миттєво.

— Вітаю з перетворенням, — сказав Натаніель, коли почався урок. — Ми всі у Валорії чекали, коли ж це нарешті станеться.

Його слова змусили мене посміхнутися. Та ніхто не поспішав тренуватися, адже тут було дещо, що змусило усіх зібратися. Всім було цікаво, як змінилися мої бойові здібності після перетворення, адже тепер я не поступатимусь у силі Натаніелю. Подивимося ще, хто кого. Навіть прийшли деякі третьокурсники, а ще професор Пауелл та Зак. Стільки народу зібралося, і це додавало хвилювання і трохи напруги.

Натаніель кинув мені меч, і я з легкістю його спіймала. Моя реакція стала в рази кращою, і це перший плюс. Але не встигла я отямитися, як він наніс удар — набагато швидше, ніж зазвичай. Тепер він не шкодував мене. Та завдяки силі вампіра я встигла відсунутися, і це було дивовижне відчуття: відчувати власну силу так чітко, так точно, що навіть найдрібніші деталі руху стають помітними.

Так і продовжувалося далі. Ми рухалися набагато швидше, ніж я звикла, і все одно мені вдавалося відбивати всі його атаки, навіть наносити удари самостійно. Ще один плюс мого нового становища — тепер моє тіло реагувало на небезпеку миттєво, а сил вистачало на подвійні навантаження. Я бачила, як очі оточуючих розширилися від здивування. Вони ще ніколи не бачили, щоб студент Королівської Академії бився на рівних із викладачем. Та до перемоги мені було ще далеко — я це чудово розуміла.

Під час кожного руху я відчувала, як моя кров пульсує по венах, як сила тіла переплітається з емоціями і думками. Я могла оцінити відстань, швидкість, інтенсивність ударів — і діяти не просто за інстинктом, а з обдуманою точністю. Це відчуття контролю було новим, дивним, і водночас надзвичайно захопливим.

— З тебе вийде хороший воїн, який зможе захистити не лише себе, а й своє королівство, — сказав мені Натаніель після тренування. — І не гірша принцеса, яка буде приймати справедливі рішення.

Він навіть злегка вклонився, і це був один із найвищих проявів поваги, які я коли-небудь відчувала. Я відчула неймовірне тепло в грудях — це перший випадок, коли я справді гордилася собою. Моя нова сутність додала не лише сили, а й впевненості, і тепер бути вампіром здавалося не таким уже страшним, як раніше.

Навпаки, я розуміла: це відкривало нові горизонти, нові можливості, нові випробування, і я готова була зустріти їх із піднятою головою. Моя думка поверталася до навчання та боїв: тепер я могла навчатися набагато швидше, відчувати небезпеку ще до того, як вона з’явиться, і розуміти, як рухатися, щоб перемогти. Моє тіло стало інструментом, мої рефлекси — зброєю, а відчуття світу навколо — гостріше, ніж будь-коли. І це дарувало мені відчуття повної контролю та гармонії зі своєю силою.

Я дивилася на тих, хто спостерігав за тренуванням, і відчувала, як цікавість і повага переплітаються у їхніх поглядах. Навіть третьокурсники, які раніше могли мене ігнорувати або недооцінювати, тепер дивилися уважно, ніби перед ними постала зовсім інша Дарсана.

І це було чудово. Бо тепер я не просто була ученицею Академії, не просто дочкою Драгомірів. Я була Дарсаною Драгомір — сильнішою, незалежною, живою у всіх відтінках своєї сутності. І бути вампіром виявилося зовсім не страшним. Навпаки, це відчуття свободи, сили і повної контролю над собою робило мене впевненою, щасливою і готовою зустріти будь-який виклик.