Глава 6

Ми вийшли з Академії, коли вже спустилась ніч. Аларік сказав, що так було безпечніше для всіх. Більшість студентів спить, а значить нам ніхто не завадить. Але я помітила, що тепер відчуваю кожний запах, чую будь-який звук, бачу навіть піщинки. А мої рухи стали більш плавними, а реакція загострилась. Все так незвично.                                                                                                                    

- Біжи за мною. - сказав Аларік. - І не відставай.                                                                                      

Що я і зробила. Це дивно, але ще ніколи я не відчувала себе настільки живою. Ніби дев'ятнадцять років спала, і от, нарешті, прокинулась. Вітер розвіював моє волосся, та наповнював легені, яким вже не треба було дихати. Я змінилася, і мені це подобалося. Такі неймовірні відчуття. І як раніше жила без них? Та навіть боялася. Зараз не хотілось ні про що думати, лише відчувати свободу. Та Аларік почав сповільнювати біг, і мені довелось зробити те саме. Невдовзі, ми зовсім зупинилися. Я ще ніколи не була в цій частині лісу.                                                                                                                                     

- Ти молодець. Скажу більше, я навіть здивований, що в тебе все так добре вийшло. - сказав Аларік з посмішкою. - Ще й ніде не врізалась. Ніби не тільки перетворилась. Хоча, можливо, ти від мене щось приховувала.                                                                                                                                                   

- Та ну тебе. - сказала я, легенько стукнувши. - Ти хоч інколи буваєш серйозним? Чи це не в стилі Аларіка.                                                                                                                                                           

Хлопець проігнорував мої слова, і просто пішов вперед, знаком показавши, що я маю йти за ним. Все було настільки тихо, що я не одразу зрозуміла, що ми вже почали рухатися. Треба звикати, що я тепер вампір. А це значить, що багато чого зміниться. Сподіваюсь, Аларік допоможе мені з усім розібратись. Хоча в цьому і не варто сумніватися.                                                                                                              

- Закрий очі та розслабся. - прошепотів він. - А тепер просто прислухайся до того, що відбувається навколо тебе. Десь тут поряд є якась тваринка. Вона і стане твоєю вечерею. Ти маєш лишити всі думки про те, що це жорстоко чи якось неприємно. Потрібно робити так, як буде краще. Інакше, ти можеш завдати шкоду своїм друзям.                                                                                                                        

Я зробила так, як він сказав. І спочатку не було абсолютно нічого, лише тиша. А потім звуки охопили всю мою свідомість. І все було настільки яскраво, що я навіть здивувалася. Однак потрібно звикати до цього. Я чула шелест листя, чула десь поряд журчання річки, кроки лисиці. От воно, те що я шукала. Небезпечна тварина, що сама полювала на здобич. Навіть зараз вона вистежувала якогось кролика. Але дрібні істоти мене не цікавили, адже в них мало крові. Ще мить, і я одразу ж зрозуміла, що мені потрібно робила. Віддавшись інстинктам, я кинулась на звук. Все відбулося дуже швидко. Полювання на хижака почалося.