Глава 4

Я досі не могла отямитись від того, що сталося в тренувальній залі. Ми знову мало не поцілувалися. Тільки тоді нас зупинили люди, а зараз ми були лише вдвох. І на якусь мить я справді побажала цього. Навіть не хотілось йти в кімнату, тому я вирішила прогулятись. І куди я пішла?

В улюблене місце усієї нашої групи — сад, який завжди здавався чарівним, особливо вночі. Легкий вітер шурхотів листям, місячне світло відбивалося у дзеркальних калюжах на кам’яних доріжках, а аромат нічних квітів наповнював повітря дивовижною свіжістю. Тут так спокійно і тихо, що можна було забути про все навколо, загубитися у власних думках і на якийсь час просто бути з собою.

Зак викликав у мені почуття, які я не могла зрозуміти і до кінця визначити. Він мені подобався, але не настільки, щоб будувати будь-які ілюзії щодо нашого майбутнього. Чи все ж я обманюю саму себе? Адже в мене є Грегорі, і ніхто інший мені не потрібен. Я точно знала, що не стану його кидати заради Зака. Та й хлопець минулого разу дав зрозуміти, що для нього це нічого не означає, що це всього лиш інтрижка, на яку я не збираюся погоджуватися.

Як же все стало складним! Ще минулого року я не мала таких проблем, а тепер навіть простий вечірній спокій перетворюється на випробування. Що буде на третьому курсі? Чи можливо втекти, поки не пізно? Хоча ні… я повинна впоратися з усім цим, бо лише так навчусь контролювати власні емоції й не дозволю їм керувати мною.

Мене охопила хвиля сумнівів. Що, як моє серце помиляється? Що, якщо в цих відчуттях є небезпека, яку я не можу передбачити? І чому він здатний так легко впливати на мене? Моє тіло тремтіло, але розум вимагав логіки. Я намагалась знайти в собі стабільність, закрити емоційний потік, зосередитися на диханні.

Ти Дарсана Драгомір, і ти знаєш, як контролювати себе, повторювала я у думках, намагаючись зловити нитку тверезості серед бурі почуттів. Потрібно нарешті взяти себе в руки.

За моєю спиною роздались кроки, від чого я миттєво напружилась. Моє чуття, натреноване роками, кричало мені: “Остерігайся!”. Це точно не хтось із моїх друзів — їхній крок відрізнявся б. І ця людина прийшла сюди з не найкращими намірами. Я потягнулася за мечем, і дуже вчасно, адже напад стався миттєво. Стиль противника був блискуче відточеним, але зовсім незнайомим — це точно був не хтось із наших.

Ще за мить меч опинився біля моєї шиї. Моя свідомість наче зависла: «Ще трішки — і все. Це кінець». Сенс стількох тренувань здавався марним, якщо я не змогла навіть захистити себе. Серце шалено калатало, руки тремтіли, адреналін вирував по венах, а розум намагався знайти вихід із ситуації. І саме тоді я почула голос.

— О ні, красуню, я тебе не вбиватиму. Ми маємо на тебе інші плани, — грубий, владний голос належав чоловіку, якого я не впізнала. — На тебе чекає дуже цікаве життя.

Він відкинув меч і притиснув мене до дерева. Моє серце пропустило удар. То я сьогодні не помру? Але що він збирається зробити зі мною? Отруїти? Підняти на небезпечну магічну силу? Чоловік відкрив пляшку, взяв мене за горло і вливав рідину. Смак — заледве впізнавана кров. Ледве, бо це була не звичайна людська кров, а щось інше, магічне, чужорідне.

Ні… тільки не це. Він хоче зробити мене повноцінним вампіром. Я намагалася відштовхнути його, та мої сили були мізерними проти нього. Коли пляшка спорожніла, він нарешті відпустив мене і зник. Я навіть не могла встати — кров уже діяла, розливаючись по моїх венах, наповнюючи тіло моторошним теплом, а разом із ним приходив неймовірний біль.

Я закричала. Кричала від того, що не могла контролювати тіло, від болю, від страху, від невідомого, що наближалося. Нестерпний біль пронизував кожну клітину мого тіла. Свідомість почала тремтіти, світ навколо змінився: сад, місячне світло, нічні квіти — все стало розмитим і нереальним.

Я відчувала, як серце б’ється шалено, наче намагаючись прорватися назовні, а кров тепер пульсує у венах не просто як рідка речовина, а як жива сила, яка прагне поширитися по всьому тілу.

Розум боронив мене, прошепотівши: «Ти сильна, Дарсана, тримайся». Та тіло поводилося, як ніби саме мало свій розум. Відчуття були одночасно приголомшливі й страшні. М’язи ставали сильнішими, рефлекси — гострішими, але біль від змін був нестерпним. Я відчула кожен нерв, кожну клітину, що переповнюється новою, чужорідною силою.

Останнє, що я відчула перед тим, як темрява накрила мене повністю, — це пульсуюче тепло в моїх венах, яке було не просто фізичним, а магічним, живим, здатним змінити все моє тіло і душу. Я втратила свідомість.

Прокинулася я у холодній темряві. Сад, звуки нічного вітру, шелест листя — все виглядало інакше, ніж раніше. Моє тіло відчувало дивну силу, яка одночасно лякала і захоплювала. Серце б’ється не лише від страху, а й від нової енергії, що проймала мене наскрізь. Я піднялася на ноги і відчула, як змінилася моя сила — наче сама кров всередині мене тепер була живою, магічною, готовою реагувати на будь-яку небезпеку.

Я зрозуміла: я не просто вижила. Я стала іншою. Моє тіло, мої відчуття, навіть мої емоції тепер були посилені. І водночас приходило усвідомлення того, що я ще більш уразлива для темних сил, і що кожен мій крок, кожен вибір матиме серйозні наслідки. Якщо минуле навчило мене боротися і контролювати свої сили, то тепер випробування набуло нового масштабу, вимагаючи не лише фізичної, а й емоційної та духовної стійкості.

Темрява поступово відступила, і я вперше за ніч змогла побачити власне відображення у невеликому ставку. Очі блищали і відображали світло зірок. Я знала точно: це лише початок. Початок нового етапу мого життя, етапу Дарсани Драгомір, який я пройду з честю, силою і рішучістю. І нехай попереду чекають нові випробування, спокуси та небезпеки — я готова до них. Бо тепер я не та сама, що була вчора: тепер я сильніша, і цей досвід навчив мене, що будь-яка темрява може стати джерелом нової сили, якщо навчитися її приймати.

І навіть страх, і навіть біль, і навіть спокуса — все це тепер не вороги, а частина мене. Моя сила народилася з них. Я зробила перший крок у нове життя, де контроль і рішучість будуть моїми вірними супутниками. Я Дарсана Драгомір, і цього разу ніхто і ніщо не зможе зламати мій дух.