Глава 4

Я досі не могла отямитись від того, що сталося в тренувальній залі. Ми знову мало не поцілувалися. Тільки тоді нас зупинили люди, та зараз ми були лише вдвох. І на якусь мить я справді побажала цього. Навіть не хотілось йти в кімнату, тому я вирішила прогулятись. І куди я пішла? В улюблене місце усієї нашої групи. Сад завжди такий прекрасний вночі. Тут так спокійно і тихо, що я могла подумати. Зак викликав у мені якісь дуже цікаві почуття, які я абсолютно не розуміла. Він мені подобався, але не настільки, аби я будувала якісь ілюзії стосовно нашого майбутнього. Чи все ж я зараз обманюю саму себе? В мене є Грегорі, і ніхто інший не потрібен. Принаймні я точно була впевнена, що не стану його кидати заради Зака. Та й хлопець минулого разу дав мені зрозуміти, що це для нього нічого не значить, а просто на якусь інтрижку я не згодна. Як же все складно то стало. Ще минулого року я не мала таких проблем. А що ж буде на третьому курсі? Може втекти, поки не пізно? Хоча ні, я маю впоратися з усім цим.                                                                                                                                                                    

За моєю спиною роздались кроки, від чого я напружилась. Моє чуття казало мені, що варто остерігатись, адже це точно не хтось з моїх друзів. І ця людина прийшла сюди з не найкращими побажаннями. Я потягнулась за мечем, і дуже вчасно, адже хтось напав на мене. І він мав дуже добре підготовку, от тільки стиль боротьби я не впізнавала. Значить, я його точно не знаю. Підготовка була настільки доброю, що за мить меч опинився біля моєї шиї. Ще трохи і я помру. Сенс було стільки тренуватися, що я себе навіть захистити не можу. І коли я вже майже попрощалася зі своїм життям, голос промовив:                                                                                                                                                

- О ні, красуню, я тебе не вбиватиму. Ми маємо на тебе інші плани. - голос був грубим, і належав чоловіку, але я все одно його не впізнала. - На тебе чекає дуже цікаве життя.                                         

В той же час він відкинув меч, і притиснув мене до дерева. То я сьогодні не помру? Але що він збирається зробити зі мною? Отруїти? Відкривши якусь пляшку, він взяв мене за горло та влив рідину. І тільки потім я зрозуміла, що на смак це кров. Але якась дивна кров, принаймні я так думаю, адже ніколи не пробувала її. Ні, тільки не це, він хоче зробити мене повноцінним вампіром. Я намагалась його відштовхнути, та не виходило. Занадто слабкою була перед цим чоловіком. Коли пляшка спорожніла, він відпустив мене та зник. А я навіть не могла встати, адже кров робила свою справу, розливаючись по моїх венах. Нестерпний біль пронизав моє тіло, і я закричала. А вже через мить втратила свідомість...