Глава 2

- Скучила за тренуваннями? - спитав Натаніель, коли я прокинулась о третій ночі та відправилась у спортивну залу. - Хоча сумніваюся, що твоя мама не влаштувала тобі кілька, коли ти була у Валорії. Але ж тут все інакше.                                                                                                                                        

- Звичайно, я скучила саме за нашими уроками, Натаніель. Та й за навчанням взагалі - посміхнулась я. - В нас тепер набагато більше цікавих предметів, ніж минулого року. Все ж є якась користь з подій минулого року.                                                                                                                                                    

- От тепер я бачу справжню доньку Зоріни. Ти на неї так схожа. Навіть набагато більше, ніж може здатися на перший погляд. Справа в твоєму характері. - він наніс удар, який я з легкістю відбила. - Я ж казав тобі, що  з самого початку здогадувався?                                                                                               

- Не ти один. Я чула про це не раз, проте ти був першим. - посміхнулась я, вдаряючи мечем. - Та ритуал крові трохи змінив уявлення про моє походження.                                                                            

- Але тепер все добре. - продовжив він. - Все на своїх місцях. І тепер я збираюся показати тобі складніші удари. Все ж, ти маєш нічим не поступатися мамі.                                                                     

Ми продовжили тренування, інколи перекидаючись якимись фразами. А я задумалась. Натаніель ставився до мене добре ще з найпершого дня навчання. Можливо він і справді відчував в мені схожість з Зоріною Драгомір. Або розумів, що я тут зовсім чужа, і намагався підтримати. В будь-якому разі я рада, що він є в моєму житті.                                                                                                                           

***                                                                                                                                       

- Теорія бойової магії? Серйозно? - здивувалась Ілларія, коли ми увійшли до аудиторії. - Практики годі й чекати. Хоча я цілком не проти, адже битися це вже точно не моє.                                                          

- Так а навіщо тобі вчитися себе захищати? Хіба ти не зможеш підняти армію зомбі-метеликів? - посміхнувся Аларік. - Твій дар якщо і не знищить ворога, то точно викличе сміх. І тоді є шанс, що ти зможеш перемогти.                                                                                                                                        

Дівчина кинула знищувальний погляд на Аларіка, і метнула в нього маленьку блискавку. Шкоди вона не завдасть, однак хлопець скривився. Буде знати, як жартувати над дівчиною. Ох, які ж в них цікаві стосунки. Прямо як в книгах. Точно не доведеться сумувати.                                                                   

- А мені подобається. - захоплено сказала я. - Чим більше нових цікавих предметів, тим краще для нас.                                                                                                                                                                  

- Ще би ти не була в захваті. - фиркнув брат. - Та тобі все, де є натяк на бойове мистецтво, подобається.                                                                                                                                                    

Ну, мене ж виховували як воїна, тому це й не дивно. Звичайно, мені таке подобається. Була б моя воля, я би додала ще кілька уроків. На щастя в мене є наші нічні тренування, тому я поки й мовчу. Всі одногрупники сиділи та спілкувались між собою, в передчутті нового предмету. Як і ми, ніхто і уявлення не мав, що це має бути. Та й запитати в третього курсу ми не могли, адже такі уроки були введені лише зараз через небезпеку.                                                                                                                                       

Проте всі затихли, коли відкрились двері і викладач увійшов до аудиторії. Шок явно читався на обличчях присутніх, в тому числі і моєму. Адже нашим викладачем виявився... Зак. Той самий Зак, який лише минулого року закінчив Академію Непростих. Так от чому він не відправився на північ і що за більш цікава роботу. Як таке взагалі можливо? Зак минулого року був студентом. Хіба так просто сюди приймають? Чи зіграло роль те, що його батько Натаніель? Питань багато, а я то думала, що хоч цей рік буде без таємниць.                                                                                                                                   

- Доброго дня. - привітався він. - Представлятись мені немає сенсу, так як ви мене і так знаєте. Але не треба мене називати містер Оверлук чи якось так. Просто Зак, адже я минулого року так само сидів за партою. Сподіваюся, я не буду занадто бридким вчителем. - він посміхнувся. - Я викладатиму у вас Теорію Бойової магії, а в другому семестрі і Практичну бойову магію. Поки що так. Хоча, особисто я, не бачу сенсу в теорії. Та правила є правила.                                                                                                    

Він обійшов стіл, і присів прямо на нього. Хлопець обвів поглядом усіх, затримавшись на мені та Грегорі, адже ми сиділи занадто близько. В голові знову з'явилися ті слова, що він говорив мені на день народження.                                                                                                                                                    

- Ну що ж, почнемо з початку. Що ж таке бойова магія? - запитав він.                                                    

Так, головне зараз не думати про те, що це Зак, а сконцентруватись на предметі, адже має бути цікаво. Проте легше сказати, ніж зробити...