Грегорі

Цієї ночі спали всі, навіть Аларік вирішив залишитись в кімнаті, що було зовсім не характерно для нього. Хлопець сказав, що в нього є якісь справи, які терміново потрібно вирішити. А значить мені ніхто не завадить. Друг навіть не спитав куди я збираюсь, адже кожен з нас мав свої секрети. Вийшовши на вулицю, я ще раз все уважно роздивився. Нікого не було, що зараз стало просто ідеальною умовою. Та й внутрішнє відчуття говорило мені, що сьогодні я тут сам. Але треба перестрахуватись, тому і пішов подалі в ліс, де мене точно ніхто не побачить. Зупинившись на невеличкій галявині, я зняв окуляри. Нарешті я можу трошки відпочити від цього. Через мою особливість, я не показую іншим свій секрет. Інколи я настільки близько підходжу до того, аби розповісти всім. Та на цьому не все. Аби ця сила не взяла наді мною верх, я підійшов до одного дерева та приклав руку. Енергія пройшла по всьому моєму тілу, зосередившись в руках. В той же час воно почало зменшуватись та засихати, перетворюючись на труху. За мить від нього залишився лише попіл, а от мені стало легше. Я проробив те саме ще з кількома деревами, коли відчув спустошення. Тепер я точно зможу себе контролювати. 

- Вражаюче. - сказав хтось, від чого я мало не підскочив. - Навіть не думала, що Грегорі Аркан здатний на таке. 

Переді мною з'явилась Мелісса де ЛаФельт. Я мало не стукнув себе за необачність. Але що вона тут робить, так далеко в лісі. Як можна було забути, що ельфи майстри маскування з їх здатністю до невидимості-хамелеону. Напевно вона побачила мене та послідувала разом зі мною. І дівчина все бачила. 

- Це не те... - почав я, але вже розумів, що в цьому немає сенсу. 

- Та ладно тобі. Все не настільки страшно. - перервала Мелісса. - Я не з тих, хто буде судити інших за їх силу. Ти забув, що я можу вбивати дотиком? Кожен тут зберігає секрет. Але твої очі... Вони і справді лякають. Мудре рішення носити окуляри на людях. 

Я видихнув. Чи можна їй довіритися? А може Мелісса розкаже комусь? Ні, вона збереже мій секрет. Я впевнений. Це чи не єдина людина тут, яка може зрозуміти наскільки мені важко впоратися з цією силою. 

- Це все прокляття, від якого неможливо позбутися. - почав я. - Родинне, древнє. І воно має руйнівну силу. Тому, я і вимушений таємно вбивати ці дерева, аби одного разу не зірватися та не знищити близьких. 

- Я тебе чудово розумію. У самої такі думки бувають дуже часто. - вона присіла поряд. - Мій дар теж небезпечний. Тільки я навчилась його контролювати. І можу допомогти тобі. Принаймні не будеш знищувати дерева. 

- Я можу його стримувати, але це було б не погано.

Я їй посміхнувся. Невже мені може бути комфортно з Меліссою де ЛаФельт? І чи можемо ми стати друзями? Хоча я навіть не знаю. Раніше я навіть й подумати не міг, що буду зустрічатися з Емі. Та життя вміє підкидати сюрпризи.