Глава 1

Перший навчальний день другого курсу в Королівській Академії. Я дуже хотіла повернутися сюди, проте вже відчувала втому. Перші пари не були ознайомчими, і нас одразу почали завалювати новою інформацією. Ну що ж, ми тепер уже старші, і ніхто не збирається з нами няньчитися.

Того року якісь дуже непосидючі першокурсники. Ми ж були спокійніші. Їх поступило всього шістнадцять, а галасу ніби від пару сотень. І це навіть починало дратувати. А нас було сімнадцять, але тепер двох уже немає. Досі шкода, що Ізабель більше ніколи не завершить Академію. Її місце порожнє, наче нагадування про те, що життя непередбачуване і жорстоке, а вибір — завжди має наслідки.

Другий курс — це справжнє випробування. Тепер предмети неймовірно важкі: Практична магія, Правове регулювання держав, Історія Містифікацій, Заборонена магія… І то лише перший день. Принаймні я зрозуміла, що мені подобається Заборонена магія, хоча багатьох вона лякала. Та я ж належу до раси вампірів, а у Валорії цьому навчають ще в школі.

На щастя, поки лекції були не настільки важкими, як нам обіцяли, але вже відчувала, що нас чекає серйозне випробування. Скоро почнеться справжній кошмар, і не лише на заняттях, а й у випробуваннях духу, у стосунках між однокурсниками, у непередбачуваних завданнях.

Та вже було легше, адже мої одногрупники знали, що я — Дарсана Драгомір. І саме цим іменем мене називали викладачі. Серед своїх я все ще Емі. І поки що так далі і буде, доки не звикну до нового імені. Спокійний початок спокійного року. От би так і далі було.

В обідній залі ми зайняли наше звичайне місце біля великого вітражного вікна. Сонячне світло переливалося крізь кольорове скло, граючи на стінах, і я, зручно вмостившись в обіймах Грегорі, відчула легку хвилю тепла та безпеки.

Ми спостерігали за тогорічними новенькими, оцінюючи їхні реакції та поведінку. Тут був і зеленошкірий хлопець із Ромарії, і дівчина-фея з Інора. Такі різні та ще наївні. Невже і ми колись такими були? Так кажу, ніби я вже старенька, хоча лише другий курс. Що ж зі мною буде наступного року? Та ми пережили таке, що повторити навряд чи хотілося би.

— Вам подобаються ці нові предмети? — спитала Ілларія, сидячи на колінах Аларіка. — Я вже хочу практичні заняття з Забороненої магії. Уявляю, як зможу розвинути свою некромантію. Це ж якраз мій профіль.

— А не боїшся нових жахливих знань? — посміхнувся Рік. — Така магія не для милих принцесок. Навіть тих, що вміють піднімати з мертвих метеликів.

Ілларія лише стукнула його по плечу, а потім поцілувала. Хоч вони і разом, але все одно постійно сваряться. Ще та парочка. Але це були справжні почуття. Просто вони не завжди знали, що з ними робити. До того ж найменша сварка здавалася трагедією всесвітнього масштабу.

— А що думаєш ти? — запитав мене Грегорі. — Який предмет сподобався?

— Я теж хочу Заборонену магію. Це має бути цікаво, хоча я би віддала перевагу збільшенню кількості бойових уроків, — відповіла я, потиснувши плечима. — А ще хочу предмет по розвитку своїх сил. І, звісно, тренування. Кажуть, цього року їх буде більше, ніж раніше. Після подій першого курсу керівництво Академії переглянуло навчальний процес.

— Нові викладачі? — грайливо посміхнулась Ілларія. — Гарні, розумні та сміливі? Я не проти навчатися у таких.

— Ти не підеш, — відрізав Аларік.

Вони продовжили сваритися, а я лише посміхнулася. Цікаві в мене друзі. В нас із Грегорі стосунки були зовсім іншими. Спокійніші, більш витримані, хоча й із прихованим трепетом. Я замислилася, як правильно будувати стосунки, коли серце і розум постійно борються одне з одним. Можливо, це частина дорослішання, частина процесу, який називається «бути собою і одночасно частиною чогось більшого».

Я зазирнула у вікно, спостерігаючи за рухом студентів на подвір’ї Академії: перший подих осіннього вітру розгортував жовті та червоні листя, а я відчула, як змішуються легка ностальгія та хвилювання перед новим навчальним роком. Другий курс обіцяє випробування, але тепер я відчуваю себе більш готовою, ніж будь-коли.

Невдовзі за обідом почалися перші обговорення майбутніх проектів, і я відчула, що мої думки концентруються все більше на завданнях і стратегічних цілях, ніж на особистих переживаннях. Мені доведеться розвивати не лише магічні здібності, а й стратегічне мислення, адже нові уроки по Забороненій магії, Правовому регулюванню та Історії Містифікацій вимагатимуть не просто знань, а уміння їх застосувати в реальному світі.

Я прикинула в голові план: після занять — тренування, магія, дослідження матеріалів із бібліотеки, потім ще практика бойових навичок із Грегорі та друзями. Такий графік виглядав насиченим, але водночас цікавим. І мене надихало те, що поруч є підтримка: сім’я, друзі, наставники.

І хоча я відчувала втому, усвідомлення власної сили й можливостей додавало енергії. Я поглянула на Грегорі і посміхнулася: у наших стосунках ще не все ідеально, але мені подобалося, що ми разом, навіть серед хаосу Академії. У цей момент я зрозуміла: другий курс не стане легким, але я готова приймати нові виклики і розвиватися, крок за кроком, день за днем.

Я зробила ковток напою, відчуваючи легке тепло в грудях, і подумала: «Цього року я стану сильнішою, розумнішою і впевненішою. І нехай усі труднощі чекають попереду, я їх подолаю. Я — Дарсана Драгомір, і це мій шлях».