Мелісса

Коли вже ж прибуде цей Провідник? Скільки його можна чекати? Я вже хочу в Академію, і якомога скоріше забратися з Еллеону. Втомилася я від канікул тут. Ні, це моя рідна країна, і я люблю її всією душею. Мені і справді подобався народ ельфів і колись я стану їх королевою. Та за стільки років я вже звикла до всього, адже тут час летить зовсім не так. Набагато повільніше, ніж в інших. Місяць в звичайному світі - рік в нашому. І від цього лише гірше. Для мене канікули тривали три роки, тому я вже хочу повернутись. До того ж навіть тиждень поруч з моєю матір'ю здаватиметься для кожного вічністю. Та де ж цей Провідник? Я вже готова самостійно шукати шлях до Королівської Академії. Ніби прочитавши мої думки, він виник посеред двору. Ну нарешті він прибув. Я підхопила свою валізу, та попрямувала до нього. Схопивши за руку чоловіка, я сказала:

- Давай вже, перенось нас в Академію. 

- Але принцесо, може ви хочете попрощатись зі своїми рідними? - не зрозумів він. - В вас ще є час, аби зробити це. 

- Так дуже хочу. Прямо страждаю від нашої розлки. Я буду сумувати, дзвоніть мені, платочком сльози витираю. - я закотила очі. - Все? Тепер ми можемо відправлятись в Академію? Чи є ще якісь правила. 

Він лише розгублено кивнув, і ми розчинились. Цього разу попався якийсь сентиментальний Провідник, адже зазвичай їм байдуже на те, що відбувається навколо. Вони виконують свою задачу - доставити королівських нащадків в Академію. А ось і рідний гуртожиток. Наступний рік я проведу тут, навіть на зимові канікули не поїду. Я не хочу знову бути вдома зі своєю родиною. Минулі я провела в Ізабель. 

Ізабель... Це буде важкий рік без неї. Навіть не уявляю, як впораюся з усім самостійно. І я розумію, що до мене поселять якусь дівчину, адже явно мені не дозволять жити однією. І як це буде першокурсниця, вона матиме веселе життя, адже мій характер не так вже й легко витримати. Зібравшись з силами, я таки увійшла в середину. В кутку вже стояли чиїсь валізи, проте ще жодне ліжко не було зайняте. Речей Ізабель не було, та батьки все забрали. Тому, я прийняла рішення жити на її половині кімнати. Так я ніби була ближче до неї. До того ж я не зможу бачити там когось іншого. Занадто важко це сприймати. Коли я вже почала розкладати речі, двері відкрились і увійшла Ребекка Деленай. Значить вона і є моя нова сусідка. Минулого року дівчина жила з якоюсь третьокурсницею. Ну що ж, все не так погано, як я уявляла. 

- Я тепер житиму тут. Не хвилюйся, я тиха сусідка. - прямо сказала вона. - Через певні минулі обставини, я подумала, що краще ти б спочатку обрала собі місце. А я вже займу вільне ліжко.

Я їй лише кивнула. Дівчина вирішила одразу розставити все по своїх місцях. Що ж, люблю прямоту, а Реббека завжди говорила те, що вона думала. Може, сумісне проживання й не буде поганим. Принаймні ми можемо терпіти одне одного.