Глава 12

Завтра я їду до Королівської Академії, і тепер я вже другокурсниця. Так швидко пролетів час, що я навіть не встигла насолодитися першим роком навчання. Мама з татом дуже не хотіли мене відпускати від себе, та треба. Я ж маю навчитись керувати своєї країною. І тепер я дуже сильно цього хотіла, адже Валорія прекрасна. Та й там на мене чекають друзі, за якими я скучила. А ще Грегорі, до якого щось відчуваю. Батьки ж можуть мене навідати та зв'язуватися по сфері. Чи ображалась я на свою родину? Ні, зовсім. Вони не винні, що так сталося. Тим паче, батьки та брат не вірили, що Дарсана померла, проте весь цей час продовжували шукати мене. Можливо, вони відчували. Тому, навіщо себе поводити як нерозумна дитина?                                                                                                                                      

Але тепер, коли ми нарешті всі разом, вони зовсім не хотіли мене відпускати, нехай і поряд буде брат. Та й я і сама не така вже й проста. Мене ж готували до Академії Непростих. До того ж я не припиняла тренування. Я зможу за себе постояти. Та перед від'їздом мене чекає ще одна родинна традиція. Ох, скільки ж тут їх? Набагато більше, ніж мені здалося після вивчення інформації у бібліотеці. На цей раз ми їхали доволі довго, десь близько години. Та все ж, ми прибули до якогось лісу. На вигляд він був самим звичайним.                                                                                                                                            

- Де ми? - пошепки запитала я.                                                                                                                       

- Це Ліс Блукаючих Вогників. - відповів батько. - Особливе місце для нашого народу. Тут ми ближче до нашого коріння.                                                                                                                                                

Усі мовчки попрямували далі, а я ж пішла слідом за ними. Сотні думок крутилися в моїй голові, та я вирішила більше нічого не питати. Все ж я про все дізнаюся, варто лише трохи зачекати. Мені взагалі потрібно навчитися чекати. Ми увійшли до лісу, і я зрозуміла, чому така назва. Повсюди серед дерев були маленькі різнокольорові кульки світла. Це була чиста енергія. Чомусь, я вирішила доторкнутись до них. І таке тепло оповило мене. Якесь рідне та материнське.                                                                 

- Тут ти можеш відпустити всі свої тривоги. Подумати та побути наодинці із собою. - прошепотіла мама. - Саме те перед навчання.                                                                                                                              

Я, слідом за іншими, присіла на землю та закрила очі. Мама порадила розслабитися, але це було зробити важко, особливо після першого року навчання. Я подумала про все, що турбувало мене: зрада Бена, смерть Ізабель, дивна поведінка Мелісси, Грегорі, Зак, страх стати повноцінним вампіром. Стільки всього, що з цим не так просто впоратися. Я все це відпустила в ліс. Нехай я почну новий навчальний рік без всяких поганих думок. Може, другий курс буде спокійним? Хто його знає, але я сподіваюся, що нових пригод не буде.