Глава 7

Я прийняла рішення вдягнути прості чорні штани, туфлі на підборах, чорну сорочку та чорну кожану куртку. Все досить просто, без всіляких там яскравих дрібничок. Ну а що? Я ж не йду шукати собі хлопця. Моя краса у простоті. Я хочу просто добре провести час. А от Ілларія вдягнула чорне плаття до колін та балетки. Дівчина лишилась вірною собі та своєму стилю. Якось вона мені розповідала, що просто ненавидить підбори і не розуміє їх сенс. Однак в колекції є пару досить гарний туфель. Коли Аларік зайшов за нами, то очей не міг відвести від своєї дівчини. Вона і справді була дуже гарною. Відчуваю, що сьогодні я буду тут зайвою. Але одне питання мене турбувало. Як ми туди доберемось? Сумніваюся, що машиною. Та Аларік вперто тягнув нас на двір. Аж тут ми зустріли мого батька. Він ж лише з посмішкою оглянув нас.                                                                                                

- Сьогодні крута вечірка. - тільки і сказав Аларік. - В "Утопії".                                                                       

- А, ну гарно вам повеселитись. Сподіваюся, що вам і справді сподобається. - розсміявся він. - Приглянь там за дівчатами.                                                                                                                              

Брат кивнув і ми пішли далі. Тато лише з посмішкою спостерігав далі. Я так розумію, він прекрасно розумів, що це за місце. І воно йому подобалося, адже його тон явно про це говорив. Якось цікаво виходить.                                                                                                                                                         

- А що то за клуб? - спитала я.                                                                                                                          

- Там збираються молоді вампіра та ті, хто ще не проявився. Буде весело. - він розсміявся. - Вечірки проводяться досить часто. Та скоро більшість відправиться на навчання в Академії, тому це буде найграндіозніша ніч цього року в "Утопії".                                                                                                      

Що ж, доволі цікаво. Будемо сподіватися, що там і справді пройде все весело. Але зараз ми будемо йти пішки. І це трошки псує мій настрій. Хочу справжній відпочинок. Але все не так, як я думала. Біля входу стояло два чудових чорних мотоцикла, і мені хотілось на одному з них прокотитись. Я читала про них, але ніколи не їздила. У Хейвенберді не було не лише машин, а ще й такої техніки. Сьогодні одна з моїх маленьких мрій збудеться. А поряд... Поряд стояв Зак. Як же давно я його не бачила. Тепер волосся в нього трошки відросло, але це все ще був він, вдягнений у все чорне. Лише очі червоні, як і у всіх вампірів. Якесь відчуття прокинулося в мені. Напевно, я просто скучила за ним. Тим паче після тої невизначеності, що в нас була.                                                                                               

- Привіт. - сказала я. - Давно не бачилися.                                                                                                     

Він ж мені посміхнувся та привітався з усіма. Я вб'ю Ріка, міг би і попередити, що тут буде Зак. Я би тоді не пішла. Вигадала би якусь причину та залишилася вдома. Хоча я можу пробачити Аларіку це, адже я проїдусь на мотоциклі.                                                                                                                         

- Ми поїдемо на цьому? - з жахом спитала Ілларія. - Ну вже ні. Я би краще пішки пройшлася.                

- Не бійся, мотоцикл не такий небезпечний, як може здатися на перший погляд. - Аларік м'яко обійняв її. - Я поведу, а ти міцно обійматимеш мене.                                                                                                 

Дівчина ще би щось сказала, та Рік її поцілував, і Лія розтаяла. Ось це точно заборонений прийом, яким він весь час користувався.                                                                                                                    

- Поведу я. - одразу ж сказала я. - І тільки спробуй обійняти мене. Зламаю руки.                                      

Зак розсміявся, та мені було вже все одно. Ейфорія наповнювала кожну клітинку мого тіла. Я сіла на мотоцикл, дочекалась хлопця, і ми рвонули в ніч...