Глава 6

Ввечері ми сиділи в кімнаті та розмовляли ні про що, поринаючи у легку невимушену атмосферу, коли день поступово згасав за вікнами. Світло лампи створювало теплу ауру, від якої хотілося лише відпочивати, а не думати про завтрашні обов’язки чи майбутні зміни.

Повітря було насичене ароматом жасмину, що приносила мама з саду, і це додавало особливої спокійної магії вечору. Я вдихала цей аромат, дозволяючи йому розсіяти тривожні думки, які ніяк не хотіли залишати голову після довгого дня.

Вияснилось, що Ілларія довірила Вафельку Анастасії. Малесенький пухнастик залишиться вдома, адже подруга вирішила, що йому буде не дуже зручно подорожувати у країну вампірів. Я вже сумувала за цим кошенятком — він завжди вмів підняти настрій своїми невеликими витівками та теплотою маленьких лапок. Його грайливі погляди й легкі шурхоти мисливських ігор завжди викликали усмішку навіть у найпохмуріший день.

На щастя, Фелісія росла набагато повільніше, тому вона ще довго пробуде з нами, і я з нетерпінням чекала моменту, коли зможу гратися з нею та спостерігати, як вона росте, досліджує нові куточки кімнати і час від часу невимушено муркоче. Уявляючи її мініатюрні стрибки, ковзання по килиму та цікаві погляди, я відчувала, як легка усмішка з’являється сама собою, розганяючи втому.

Але зовсім скоро ми поїдемо на навчання, а канікули вже підходили до кінця. Та поки в нас є час відпочити, треба ним насолодитися. Кожна хвилина була дорогоцінною, і я намагалася вловити у повітрі запах вечора, шурхіт листя за вікном, тихий сміх Ілларії, дрібні відтінки кольору лампи на її обличчі, що підкреслювали її щирість та простоту.

От і зараз ми сиділи в моїй кімнаті, обговорюючи різні дрібниці, сміялися, іноді просто мовчали, спостерігаючи за собою та атмосферою навколо. Спати зовсім не хотілося. Я знову задумалася про Ілларію: що ж з нею сталося? Невже Аларік там її трохи вкусив? Та ні, перетворення у вампіра проходить інакше.

Значить, вона просто добре виспалася і хотіла запам’ятати кожну хвилину перебування у Валорії, кожну деталь навколо. Її погляд був спокійним, але водночас спостережливим, а усмішка ледь торкалася губ — і це викликало в мені дивне відчуття зацікавленості і теплої симпатії. Мене захоплювало те, що навіть у новому, трохи незнайомому місці, вона могла залишатися собою.

Аж тут в кімнаті задзвонила Сфера. Грегорі. Не довго думаючи, я прийняла виклик. Хлопець був як завжди приємний у своїй простоті, але ці окуляри… Коли він їх знімає? І що приховує за ними? Це питання залишалося загадкою для мене вже довгий час, і я мимоволі посміхнулася, думаючи про це, відчуваючи легке хвилювання, що пульсувало у грудях.

— Привіт, Емі. Я так скучив за тобою, але не було часу зателефонувати сьогодні, — сказав він м’яким голосом, який відразу розтоплював частину моїх сумнівів. — Ти як?

— Ну, за останній день, що ми з тобою не розмовляли, мало що змінилося, — розсміялась я. — Ось, проводжу час з Ілларією та своєю родиною і чекаю на повернення в Королівську Академію. Скоро ми вже побачимося.

— Передавай привіт, — прошепотіла Лія, яка дивилася на мене з легкою посмішкою, трохи схвильовано й водночас тепло.

— І тобі привіт, Ілларіє. Радий тебе чути, — посміхнувся Грегорі. — Ну що, дівчата, які маєте плани на сьогоднішню ніч? Хоча, у твоєї подруги тут хлопець, доведеться тобі самій щось шукати. Але впевнений, ти щось знайдеш.

— Я тебе здивую, але в мене теж є хлопець, — розсміялась я. — І немає в мене в планах зраджувати йому.

Я помітила, як у мене знову почало битися серце трохи швидше. Яка ж в нього чудова посмішка! І як я раніше цього не помічала? Кожного дня відкриваю щось нове в ньому. Це одне з тих маленьких щасливих відкриттів, за які я йому вдячна. Мені пощастило отримати такого хлопця, який одночасно і простий, і загадковий, і щирий.

Тільки я збиралася ще щось сказати, як двері раптово відчинилися, і до кімнати влетів Аларік, плюхнувшись на диван Ілларії. Я вже починала звикати до таких його вчинків. Хоча варто було мені попросити залишитись наодинці, і всі би почули.

— Грегорі, привіт, — крикнув він, широко посміхаючись. — Не бійся, я придивлюсь за твоєю дівчиною. До того ж вона моя сестра, так що нічия рука сьогодні не доторкнеться до неї.

Я трохи здивувалася такій енергетичній появі брата, але водночас відчула захист і тепло, що лягло на плечі. Його посмішка та невимушена впевненість завжди заспокоювали мене, навіть у моменти непевності. В кімнаті стало відчутно більше повітря, наповненого енергією, яку неможливо було ігнорувати.

— А ми кудись йдемо? — спитала я, дивлячись на нього. — Хіба в нас були якісь плани?

— Ах так, зовсім забув сказати, — він швиденько поцілував Лію, мовби підтверджуючи, що нічий простір тут недоторканний. — Ми йдемо на вечірку в один дуже крутий вампірський клуб. І вам треба зібратись якомога швидше. На все даю пів години. Тому, Грегорі, давай завершуй.

— Я подзвоню зранку, — промовив хлопець, посміхаючись, і вимкнувся.

Аларік же вилетів з кімнати, а ми прийнялися збиратись. Я трохи скептично ставилася до клубів і нічного життя, адже у Хейвенберді відвідала лише один раз. Там занадто шумно, а атмосфера здалася мені трохи неприємною. Але зараз у Валорії все здавалося інакше — місто повне загадкових фарб, таємничих сил і тонкої аури магії, яка навколо тебе грає своїми відтінками. Можливо, моя думка зміниться…

Я глянула на Ілларію, яка трохи нервувала, але водночас її очі світилися очікуванням. Вона намагалася взяти себе в руки, посміхалася і говорила про дрібниці, але я бачила її хвилювання. Мене це трохи розсмішило, але водночас я відчула розуміння: кожен перший крок у новому середовищі трохи лякає, але ці маленькі хвилі страху роблять досвід ще яскравішим.

Я глибоко вдихнула. Атмосфера вечора, м’яке світло в кімнаті, сміх подруги і думки про нові пригоди накладалися на очікування майбутніх змін. Відчуття передчуття, хвилювання і маленької свободи перепліталося у моєму серці, нагадуючи: життя триває, і воно прекрасне у своїх непередбачуваних подробицях.