Грегорі

- Грегорі. Прокинься. - почув я голос. - Негайно, а то я тебе вкушу. Або скину з ліжка. Ти ж знаєш, я можу це зробити. 

Ну не дадуть мені виспатися на цих канікулах. Так хотілося хоч трохи відпочити, та я розумію, що в Алегрії це просто не можливо. Тим паче з нашою родиною. Відкривши очі, я побачив свого ката. Це була моя менша сестра, Кіара. Їй лише тринадцять, та вона вже марила Академією. Моя сестричка мене дуже любить, а тому весь час старається провести як можна більше часу зі мною. Особливо з того моменту, як я повернувся на канікули. Коли ж мене немає, вона старається більше часу проводити з бабусею, проводячи якомога менше часу в палаці. І я її прекрасно розумію. Та й сумує вона за мною, адже я з нею був з самого дитинства. Інколи ж це досить сильно втомлює, але я ніколи не скажу їй про це.

- Я встав. Встав. Можеш припинити стрибати на ліжку. - сказав я, але вона так і сиділа поряд. - Кіаро, може ти вийдеш? Мені перевдягнутись треба. А при тобі це робити не дуже хочеться. Ти ще занадто мало. 

- Які ж ми ніжні. Чого я там не бачила? Тебе в піжамі з сердечками? - розсміялась сестра. - Чекатиму тебе на сніданку. 

І вона випурхнула, а я дістав джинси та сорочку. Сестра завжди викликала в мене посмішку. І хоч щось мої батьки зробили добре, подарували мені таке щастя. Я знав, що на моєму боці завжди буде як мінімум одна людина. Знайшовши свої кеди, я був готовий до сніданку. Нехай матір знову скаже, що це негідно кронпринца, та мені все одно. З тих пір як мені виповнилось тринадцять, я більше не той примірний синочок, який слухає кожне їх слово. Все змінилося, особливо після того випадку… Батьків це дратує, та я більше не звертаю уваги. Я можу за себе постояти.. Ну що, Грегорі, готуйся.

На щастя, Король та Королева мали якісь нагальні справи, і приєднаються пізніше. Краще вони взагалі би не приходили. Їм тут не раді ні я, ні Кіара. Та й народ чекає, коли батьки складуть свої повноваження. Поправивши окуляри, я почав снідати. Навіть вдома, де всі знають мою таємницю, я не можу дозволити собі розслабитися. Сестра ж щось розказувала, коли відкрились двері та увійшов розлючений батько. 

- Кіаро, що це таке?. - прогримів Гарольд. - Чому я маю знову вислуховувати від твоїх вчителів про твої провали? Ти знаєш як мені було соромно за тебе. Ти ж принцеса, спадкоємиця роду Аркан. А так нас ганьбиш. 

Тільки він замахнувся на сестру, вона зіщулилась. Дівчина вже знала, що на неї чекаєш. Підлетівши, я перехопив його руку. В моїй очах палав вогонь. І хоча батько цього й не бачив, та відчув. Я був готовий вдарити його. 

- Я тебе попереджав вже стільки разів, але ти все одно мене не слухаєш. - прошипів я. - Якщо хоч раз піднімеш на неї руку, то я знищу тебе. І мені все одно, що ти король і мій батько. Повір, мені ніхто слова проти не скаже. 

Я бачив переляк в його очах, адже він знає - я виконаю свою погрозу. Тим паче моя магія дозволить зробити все швидко. І народ справді не звинуватить мене в цьому. Не дозволю Кіарі жити в такому ж страху та мати таке дитинство, як було в мене. Якусь мить він лише дивився на мене, не знаючи чого очікувати. Я ж не збирався відступати. Тоді батько розлючено фиркнув та вийшов. А в мене пропало будь-яке бажання їсти. Краще поговорю з Амелією.