Глава 1

Останній місяць перед навчанням в Академії. Так швидко пролетіла більша частина канікул, що я навіть не помітила. Перший місяць я провела вдома в Рейгазів, і вже кілька тижнів знаходилася у Валорії. Для мене тут все було чимось новим, та я відчувала, ніби і справді вдома. Хто б міг подумати, що вампіри стануть моєю справжньою родиною. За цей час, що лишився, я маю побачити справжнє життя принцеси та дізнатись відповіді на більшість моїх питань. Хоча частина таємниць вже давно розкрита, і від цього було легше. До речі я вдягнула кулон, що був у скриньці. Він був теплий, і дарував якесь материнське тепло. Мама розповідала, що вони з батьком особисто створювали його у священному джерелі з власної крові. Саме тому я і відчувала таке від нього. Було дивно чути те, що для Хейвенберду дико. Та тепер треба звикати до Валорії. І я впевнена, що це буде не так вже й важко. Тим паче з моєю родиною.                                                                                                                    

В палаці ніхто не спав, адже я була єдиним не вампіром, який ще не проявився. Насправді тут окрім королівської родини жили ще кілька придворних та працівники. Але вільних кімнат було ще дуже багато. Мама сказала, що вони вибрали для мене найкращу ще тоді, коли я народилася. І весь цей час чекали на мене, нікого туди не пускаючи. Ну що ж, дочекалися таки. Шляхом дослідження, я вияснила, що мені треба спати раз у тиждень. І я буду цілком у нормі. А вчора я як раз так добре виспалась, що вирішила прогулятись по палацу. Дорогу тут я запам'ятовувала в рази краще, ніж у Хейвенберді. Батьки розповідали, що це така магія цього місця. Чомусь, мені дуже хотілось поговорити з Аларіком. Брат якось заспокійливо діяв на мене. Важко було звикнути до того, що він частина моєї родини. Хоча, я завжди відчувала це. Але з ним було якось комфортніше. Можливо тому, що його я тут знаю найдовше. Я знайшла його на терасі. Ні, ну любов до прогулянки у саду не покидає його і тут. А може це в нас навіть сімейне. Що ж, я підійшла та присіла поряд.                                                                        

- Чому не відпочиваєш? - спитав він. - Ти ж поки що смертна, тому потрібно хоч трохи спати.                

- Я зовсім не втомилася. До того ж хотіла поговорити з тобою. - сказала я. - Маю одне питання, і, чомусь, мені здається, що ти даси найточнішу відповідь, адже ти завжди був відвертим зі мною. - він кивнув. - Як я зникла?                                                                                                                                     

Брат довго збирався з думками. Я розумію, що таке питання стало для нього несподіванкою. Та мені справді було цікаво. І, думаю, я заслуговую на те, аби знати правду.                                                          

- Я вже казав, що моя мати була одержима троном. Вона мріяла, що саме я стану королем, раз у неї не вийшло. І була лише одна перешкода до цього. - він сумно посміхнувся. - Ти, Дарсано. Їй заважала лише ти, адже ти спадкоємиця престолу Валорії. Вона хотіла вбити тебе. - хлопець похитав головою. - Та все ж не змогла вчинити так зі своєю племінницею. Яким би не був представник роду Драгоміра, та ніколи не зможе завдати шкоду кровному родичу. Такі вже в нас правила. Мати ж і найшла для тебе родину та віддала скриньку. Аби ти знала, що твої рідні тебе любили. Все ж вона хотіла, аби ти не відчувала себе самотньою.                                                                                                                              

- А як в мене опинився кулон Рейвенпортів? - не зрозуміла я. - Мені сказали, що мене знайшли вже з ним.                                                                                                                                                                    

- Вона знала, що тебе можуть відправити в Королівську Академію, тому і перестрахувалась. Ще й наклала заклинання, аби обманути ритуал крові. Саме тоді він так спрацював на Реджинальда, заплутавши усіх нас. - він подивився на мене. - Мама розказала це перед своєю смертю. Тому, я і шукав тебе.                                                                                                                                                          

- Але ти ж не винний. - почала я. - Ти був дитиною, до того ж я впевнена, що вона це робила без твоєї участі.                                                                                                                                                                 

- Та ти моя сестра. Я мав це зробити. - посміхнувся Аларік. - Я відчував провину перед тобою, адже ти росла не тут, не з рідними батьками. Коли я дізнався правду, то довгий час не міг дивитися в очі Зоріні та Джейкобу. Та вони дуже добрі і сказали майже те ж саме, що і ти.                                                          

- Бо це справді так. - відповіла я. - І в тебе вийшло мене знайти. Завдяки тобі я зараз тут, вдома.          

Піддавшись пориву, я потягнулась до нього та обійняла. Мій брат, тепер я це знаю точно. І що би не сталось, він буде поряд. Раніше я не розуміла, чому мене тягнуло до нього. До того ж це все було не в романтичному плані. Але тепер таємниця розгадана, і я, нарешті, була вдома, на своєму місці серед вампірів...