Глава 29

Якось дуже швидко пролетіло два тижні, і вже завтра я виходжу заміж за Зака. До двору почали прибувати гості, і більшість моїх одногрупників були вже тут. Лише Мелісса та Грегорі прибудуть на саме весілля, адже в них зараз справ немало в Еллеоні. Ще кілька наших знайомих також будуть завтра, адже в Академіях почалося навчання і їх відпустять лише на один день заради весілля принцеси Валорії.                                                                                                                                              

Все було ідеально, кожна деталь нашого весілля виглядала саме так, як я і мріяла. Тому, згідно з нашими традиціями, цей час я мала провести одна. І через те, що я  вампіра, то я не могла лягти спати, а тому весь час проводила в роздумах. Ні, я не сумнівалася в тому, що хочу одружитися з Заком. Просто чи буду я хорошою дружиною? Навіть не знаю. Раптом щось піде не так? Але поки ми кохаємо одне одного, то все буде добре.                                                                                                     

З самого ранку мама та Ілларія почали готувати мене до найвідповідальнішого дня в моєму житті. Ще зовсім трохи, і я стану дружиною Зака. До речі хлопця я не побачу до самої церемонії. Але потім в нас буде ціла вічність разом. Якось так дуже швидко пролетів час, і мама з подругою пішли швидко перевдягатися, аби бути готовими для свята. Я ж залишилася в кімнаті, чекати батька, що мав вести мене до вівтаря. Цим схожі більшість церемоній усіх тридцяти п'яти світів. От тільки одружить нас саме батько.                                                                                                                                                                

Ніби десь далеко, я чула музику. Значить скоро все почнеться. За цей час до мене зайшла Мелісса, що теж була подружкою нареченої. Вона таки встигла, і це було просто чудово. Хто ж міг подумати, що дівчину, яку я ненавиділа, буду дуже рада бачити. А потім до мене зайшов батько. Він чудово виглядав в костюмі та короні, а ще на шиї висів великий кулон з традиційним гербом Драгомірів. Я ж мала фамільну тіару.                                                                                                                                                   

- Готова? - запитав він.                                                                                                                                       

- Напевно, - не сміливо відповіла я.                                                                                                                

- Доню, ми завжди будемо поруч з тобою. Так, ти сьогодні станеш дружиною, проте назавжди залишишся моєю маленькою принцесою. Я люблю тебе, - батько міцно обійняв мене, проте потім побачив, що на очі навертаються сльози. - Не треба плакати, все ж буде чудово. Весілля - це лише невеличка репетиція сімейного життя.                                                                                                             

- Я теж тебе люблю, тату, - сказала я.                                                                                                            

Музика зазвучала голосніше, і батько повів мене до вівтаря. Ми виходили через головні двері палацу, і я вже бачила, що там зібралося дуже багато людей. Стільки простих людей прийшло на наше свято, що мене дуже радувало. Проте я про все забула, коли побачила Зака. Він був дуже гарним в костюмі. Йому пасує, тому треба частіше просити вдягатися його офіційно. Так, в нас все буде чудово. І наша вічність лише починається...