Глава 28

Вечір пройшов просто незабутньо. Усі нас вітали з майбутнім одруженням, а я досі не могла повірити, що це справді відбувається зі мною. Весілля було назначене за два тижні, аби ми встигли усе підготувати. Звичайно це має бути визначна подія, адже одружується спадкоємиця престолу Валорії. В той же вечір повідомили народу, і я відчувала їх радість. Я ж вирішила повністю довіритися мамі в підготовці, проте мала одну умову - я хотіла, аби кожен бажаючи валорієць міг прийти на свято. І її це цілком влаштовувало.                                                                                                                                        

Зранку я ж вже готувалася до першого дня в статусі нареченої. Як добре, що вампіри не сплять і в нас є стільки вільного часу. Зак підійшов до мене ближче, цілуючи в шию. Від його дотиків я буквально танула.                                                                                                                                                               

- Невже ти тепер лише моя? - запитав він.                                                                                                     

- Ніби раніше було інакше, - посміхнулась я.                                                                                                 

- Так, проте тепер офіційно. Я вже не можу дочекатися нашого весілля, - продовжив хлопець. - Знаєш, я раніше завжди говорив, що не хочу одружуватися, адже не бачив в цьому ніякого сенсу. Проте тепер... Тепер мені завжди буде мало часу, проведеного з тобою. І це здається якимось таким правильним.                                                                                                                                                        

Я ж, замість відповіді, притягнула його ближче та поцілувала. Я раніше навіть не задумувалася про весілля, тим паче в час, коли проти нас веде війну Легіон. Та зараз я саме цього й хотіла. За мить Зак відсторонився від мене, і я не розуміла чому. Однак моя мати та Ілларія влетіли в кімнату, навіть не постукавши.                                                                                                                                                       

- Мамо, Ліє, - обурилася я. - А раптом ми тут були зайняті?                                                                      

- В вас ще буде час, - відмахнулась вона. - Моя єдина донечка заміж виходить. Я цього чекала ще з дня твого народження. До того ж в нас є лише два тижні, а все має бути ідеально, - Зоріна повернулась до Зака. - А на тебе чекає Джейкоб. В вас теж купа справ. Тому я забираю твою наречену, в вас ще буде час.                                                                                                                                                            

Мені залишалося лише погодитися, адже я сама довірила мамі все підготувати. Я знаю як сильно вона мене любила і хотіла хоч якось надолужити ті п'ятнадцять років. Але наступні кілька годин перетворилися на суцільний кошмар. Мене змусили обирати квіти, основні кольори, якісь дрібнички. Хоча все одно все робила мама, а Ілларія лише їй допомагала. Ну нічого, за два тижні це все закінчиться...                                                                                                                                                      

Аж ось прийшла черга весільної сукні. Я їх вже переміряла з десяток, проте жодна мені не подобалася. Так, тут були досить гарні, проте мені ніби вони не підходили. Вже найкращі дизайнери та весільні магазини Валорії не змогли нічого тут зробити. Здається, я так і не знайду ідеальну сукню, Проте мама лише за всім цим спостерігала.                                                                                                                        

- Так, це не підходить, - врешті сказала вона. - Пішли зі мною.                                                                     

Я ж нічого не розуміла, проте послідувала за нею. Ілларія ж теж просто мовчки йшла. Згодом ми прийшли в їх з батьком кімнату, але вона впевнено прямувала до своєї гардеробної. Так, а сюди ми навіщо прийшли? Жінка щось дуже довго шукала, а потім дістала щось дуже велике у футлярі для одягу. Вона обережно відкрила її і я побачила найпрекраснішу сукню. Вона була з довгим шлейфом, мереживними рукавами, обтягуючою до колін, а потім ставала пишнішою. Усе було розшите якимись камінчиками і виглядало неймовірно.                                                                                                              

- Це ж твоя сукня, - сказала я, згадавши портрети з їх весілля.                                                                 

- Так, і, думаю, вона ідеально пасуватиме тобі, - посміхнулась Зоріна. - Я її й берегла для такого випадку.                                                                                                                                                             

- Але ж... - почала я. - Це твоя річ.                                                                                                                    

- Я буду щаслива, якщо вона тобі підійде, - продовжила мама. - Це ж так символічно, донька одружується в сукні матері. Але якщо ти не хочеш...                                                                                    

Я ж лише міцно обійняла її, замість відповіді. Я відчула, що це і справді моя сукня в якій я хочу одружитися. А те, що вона належала моїй мамі, навіть краще. Думаю, це можна навіть зробити родинною традицією.                                                                                                                                       

- Ну годі вам, - Ілларія мало не розплакалася. - Краще приміряй її.                                                             

Як я і думала, сукня просто ідеально мені пасувала. Якщо я буду одружуватися саме в ній, то все буде просто чудово. Ну що ж, однією проблемою менше. Однак на цьому підготовка точно не закінчується, адже в нас ще стільки справ...