Глава 27

Наше життя поступово прийшло в норму. Я знову була собою, була безсмертною. Народ щиро радів моєму поверненню і я змогла повернутися до своїх обов'язків. От тільки тепер я почала ще більше цінувати своїх близьких. Ми старалися якомога більше часу проводити разом. І ось якось так пройшов цілий рік.                                                                                                                                                             

За цей час сталося стільки всього. Нам довелося відбиватися від нападів Легіону, допомогти Меліссі та Грегорі, а ще мало не розвернули повноцінну війну проти королівства Лулу. Проте зараз все налагодилося, і наше життя увійшло в звичний ритм. Нам з Заком навіть вдалося з'їздити кілька разів на відпочинок. І найголовніше - Зак нарешті налагодив стосунки з дідом, Даміаном. Його випустили з підземелля, проте продовжували за ним приглядати. Однак після кількох нападів Легіону він дізнався правду. Я теж спробувала з ним спілкуватися, але на все потрібен час. Цей чоловік нікого не мав крім онука, тому і старався стати кращим заради нього. До того ж він спілкувався з Крістіною та жив неподалік від неї.                                                                                                                                               

Та останнім часом Зак був якимось дивним. Все частіше пропадав разом з Джейкобом, а мама лише загадково посміхалася. Значить вони щось від мене приховують. І це точно не щось погане, адже мені би все розповіли. Згодом і Аларік почав частіше пропадати з моїм батьком. І лише Ілларія нічого не розуміла. Це справді починало мене дратувати. Та мені не лишалося нічого, окрім як чекати. До того ж наближався мій день народження, і можливо вони просто готують для мене якийсь особливий подарунок чи сюрприз.                                                                                                                                       

Та в день народження Зак швидко мене привітав, сказавши, що подарунок буде ввечері. Ну що ж, нехай і так. Цілий день ми з мамою та Ілларією готували все до свята. Але все й так було ідеально. Ввечері я вдягнула довгу темно-червону сукню на одне плече з довгим рукавом. Зробивши зачіску та нафарбувавшись, я була готова. Взагалі можна було би скористатися допомогою, проте я любила робити все сама. Тому, видихнувши, я пішла на свято. І наступні кілька годин приймала привітання та подарунки. Тут були і мої друзі, й одногрупники та просто впливові вампіри Валорії. Але брата, батька та Зака так і не було.                                                                                                                                       

- Все буде добре, - намагалася підтримати мене мама. - Не хвилюйся, з ними все в порядку. Треба тільки трохи зачекати.                                                                                                                                      

І одразу після цих слів я побачила, що усі звернули увагу на частину приміщення, що знаходила трохи вище за інше. Саме там сьогодні грали музиканти. І зараз біля них стояв Зак, а батько підійшов до Зоріни та обійняв мене. Краєм ока я бачила, що і Зак притиснув до себе Ілларію. Що ж відбувається взагалі?                                                                                                                                                             

- Всім привіт, ви мене напевно знаєте, - посміхнувся хлопець. За допомогою магії його голос звучав голосніше. - Я ніколи не вмів гарно говорити, та є дівчина, що пробуджує в мені найкращі якості, - Зак уважно дивився на мене. - Емі, ти сенс мого життя. З того часу, як ти з'явилася в моєму житті, я більше не впізнаю себе. Мені хочеться стати для тебе тим самим єдиним та подарувати щасливе життя, - я навіть не помітила, як почала підходити ближче до нього. - Я кохаю тебе всім серцем. Мені завжди здавалося, що я просто не здатен відчувати це, проте ти мене переконала в зворотному. Тоді, коли я тебе втратив... - на мить хлопець замовк. - Я зрозумів, що більше ніколи не хочу надовго віддалятися від тебе.                                                                                                                                                              

Зак протягнув руку, і я піднялася до нього. Здається всі в приміщенні завмерли, очікуючи, що ж буде далі.                                                                                                                                                                   

- Я знаю, що останнім часом ми провели не так багато часу разом. Та мені потрібно було виконати все згідно з традиціями Валорії та пройти випробування. На щастя, король Джейкоб та принц Аларік мені в цьому допомогли, - він посміхнувся. - Але останній крок я маю зробити сам.                                               

Хлопець присів на одне коліно, відкриваючи якусь коробочку. Там була обручка, яку я дуже добре впізнала. Раніше Крістіна носила її. Ну звичайно, згідно з традиціями він робить пропозицію родинною каблучкою. Так ось куди вони пропадали. В Валорії перед одруженням хлопець має пройти випробування. Але ці традиції вже майже ніхто не підтримує. Однак Зак хотів зробити все правильно. На моїх очах виступили сльози, а серце затріпотіло.                                                                                    

- Дарсана Амелія Драгомір, - врешті промовив він, і я чула як сильно Зак хвилюється. - Чи згідна ти зробити мене найщасливішим чоловік в світі? Чи станеш ти моєю дружиною?                                       

На якусь мить всі завмерли, очікуючи моєї відповіді. А що я могла сказати? Якщо я погоджуся, тоді Зак назавжди стане моїм. Тому все було очевидно.                                                                                              

- Так, - прошепотіла я, вже не стримуючи сльози.