Глава 27

Наше життя поступово прийшло в норму. Я знову була собою, була безсмертною, відчувала себе цілісною і сповненою сил. Народ щиро радів моєму поверненню, і я змогла повернутися до своїх обов'язків. Але цього разу щось змінилося в мені: я почала цінувати кожну мить із близькими, розуміти, що вони – моя справжня сила.

Ми старалися проводити разом якомога більше часу, і кожен день, кожна хвилина здавалися дорогоцінними. І ось так минув цілий рік, сповнений дрібних радощів і великих перемог, небезпечних моментів і теплих сімейних вечорів.

За цей час сталося стільки всього. Нам довелося відбиватися від нападів Легіону, допомогти Меліссі та Грегорі, а ще ледь не розгорнули повноцінну війну проти королівства Лулу. Стреси і небезпеки змішувалися з хвилинами радості та спільних успіхів. Проте зараз усе налагодилося, і наше життя увійшло в звичний ритм. Нам із Заком навіть вдалося кілька разів поїхати на відпочинок, розслабитися та просто насолодитися моментами безтурботності.

І найголовніше — Зак нарешті налагодив стосунки з дідом, Даміаном. Його випустили з підземелля, проте за ним продовжували пильно стежити. Після кількох нападів Легіону він дізнався правду про нас, і я теж намагалася зблизитися з ним, хоча розуміла, що довіра потребує часу. Цей чоловік, який нікого не мав окрім онука, старався стати кращим заради нього. До того ж він підтримував спілкування з Крістіною та жив неподалік від неї, що трохи полегшувало інтеграцію в нові обставини.

Та останнім часом Зак поводився дивно. Він частіше пропадав разом із Джейкобом, а мама лише загадково посміхалася. Значить, вони щось від мене приховують. І точно не погане, адже інакше мене б поставили до відома. Та щось тут таки було.

Згодом і Аларік став частіше зникати з батьком, і лише Ілларія виглядала повністю неусвідомленою щодо всього цього. Це починало дратувати, адже мені хотілося знати правду, бути в курсі всього, що відбувається. Та нічого не залишалося, окрім як чекати. До того ж наближався мій день народження, і я відчувала: можливо, вони готують для мене якийсь сюрприз, особливий подарунок чи щось ще більш значуще.

Коли настав мій день народження, Зак швидко привітав мене зранку, мовляв, подарунок буде ввечері. Ну що ж, нехай буде сюрприз. Цілий день ми з мамою та Ілларією готували святкову атмосферу. Декорації, страви, музика — усе мало бути ідеально. Ми прикрашали приміщення, вибирали квіти, готували страви, які я давно хотіла спробувати, і навіть стежили за тим, щоб у повітрі панував ледь помітний аромат троянд і жасмину.

Коли настав вечір, я вдягнула довгу темно-червону сукню на одне плече з довгим рукавом, зробила зачіску та нафарбувалася. Відображення в дзеркалі змусило серце трохи прискорено битися — я виглядала так, як хотіла. Взагалі можна було б скористатися чиєюсь допомогою, але я любила робити все сама. Тому, видихнувши, я вирушила на свято.

Наступні кілька годин промайнули, немов у сні: привітання, подарунки, усмішки, дружні обійми. Тут були мої друзі, одногрупники, впливові вампіри Валорії. Проте брата, батька та Зака досі не було. Я намагалася не показувати хвилювання, але в душі тремтіла від нетерпіння. Кожна хвилина, коли я спостерігала за заходом, здавалася затягнутою, але водночас чарівною: усі гості випромінювали тепло і турботу.

— Все буде добре, сонечко, — спробувала підтримати мене мама. — Не хвилюйся, з ними все в порядку. Треба тільки трохи зачекати і ти будеш щасливою.

І одразу після цих слів я помітила, що увага усіх гостей перемістилася в бік піднятої частини приміщення, де сьогодні грали музиканти. І ось я побачила його: Зак стояв біля сцени, а поруч із ним батько, який підійшов до Зоріни, а потім обійняв мене. Краєм ока я помітила, що Зак ніжно притиснув до себе Ілларію. Відчуття радості й хвилювання змішалося в мені водночас — що ж відбувається?

— Всім привіт, ви мене, напевно, знаєте, — промовив Зак, його голос завдяки магії лунав гучніше. — Я ніколи не вмів гарно говорити, але є одна дівчина, що пробуджує в мені найкращі якості, — його погляд знайшов мене серед усіх гостей, і серце моє стислося від хвилювання. — Емі, ти сенс мого життя. З того часу, як ти з'явилася в моєму житті, я більше не впізнаю себе. Мені хочеться стати для тебе тим самим єдиним і подарувати щасливе життя. Я кохаю тебе всім серцем. Мені завжди здавалося, що я не здатен на це, проте ти переконала мене у зворотному. Тоді, коли я тебе втратив… — на мить він замовк, і мені здалося, що серце завмерло. — Я зрозумів, що більше ніколи не хочу надовго віддалятися від тебе.

Зак протягнув руку, і я підійшла до нього. Усе приміщення завмерло, спостерігаючи за нами, наповнене очікуванням. Я відчувала, як усі погляди, кожне дихання гостей ніби трималися разом із моїм серцем.

— Я знаю, що останнім часом ми проводили не так багато часу разом, — продовжив він, посміхаючись. — Але мені потрібно було виконати все згідно з традиціями Валорії та пройти випробування. Король Джейкоб та принц Аларік допомогли мені в цьому. Але останній крок я маю зробити сам.

Він присів на одне коліно, відкривши коробочку з обручкою. Серце затріпотіло — це була родинна каблучка, яку раніше носила Крістіна. У моїй свідомості миттєво спалахнули роздуми про традиції Валорії, про те, скільки зусиль Зак витратив, щоб усе зробити правильно. Сльози виступили на очах, серце завмерло від щастя.

— Дарсана Амелія Драгомір, — промовив він нарешті, і я чула його хвилювання в кожному слові. — Чи згідна ти зробити мене найщасливішим чоловіком у світі? Чи станеш ти моєю дружиною?

На якусь мить усі завмерли, очікуючи моєї відповіді. Невже весь цей час він просто готувався до пропозиції? Я знала, що за традиціями, він мусить пройти обряди, аби все було правильно. А що я могла сказати? Моє серце знало відповідь із першої зустрічі, навіть якщо розум вагався.

— Так, — прошепотіла я, вже не стримуючи сльози. – Я буду тобі казати так завжди, протягом усієї вічності.

Зак одразу ж вдягнув мені на палець каблучку і підняв на руки, закружлявши у повітрі. В цей момент відчуття радості, кохання і щастя переповнили мене. Я відчула його тепло, його силу, його щастя — і воно стало частиною мене.