Глава 23

Після тієї розмови з Заком він почав шукати спосіб порятунку з новими силами. Майже весь час ми проводили в бібліотеці, занурені в пошук будь-яких згадок про отруту, її походження та способи нейтралізації. Стіни бібліотеки здавалися тісними, сповненими запахом старих фоліантів і пилу, але саме тут крихітна надія пробуджувалася в наших серцях.

Я сиділа за одним із столів, спираючись на лікоть, а Зак та Аларік переглядали сторінки манускриптів. Світло свічок тремтіло на стінах, відкидаючи тіні, що рухалися разом із нашими рухами. Кожне слово, що попадало мені на очі, здавалося важким і водночас магічним, немов тримало у собі силу минулих століть.

Батько вже розмірковував про те, щоб відправитися в інший світ, де знали б більше про стародавні отрути. Він навіть готовий був перенестися на Землю та особисто знайти Легіон, щоб виманити джерело небезпеки. Але часу у нас не було. Кожен день відчувався як битва за життя, і я не знала, скільки ще зможу протриматися. Кожен вдих ставав важчим, а тремтіння рук дедалі помітніше. Кожен удар серця віддавався у грудях, наче нагадуючи, що час невблаганний.

Однак в один день нам таки посміхнулася удача. Аларік знайшов стародавню книгу, написану ангельською мовою. Це була надзвичайно рідкісна знахідка. І нам неймовірно пощастило, адже Зак був напівангелом, а значить міг розуміти цю мову. Він поринув у читання з новими силами, і я помітила, як в його очах спалахнула надія. Його обличчя світлішало з кожним рядком, а руки рухалися впевнено, ніби ця мова належала йому від народження.

— Знайшов! — раптово викрикнув Зак.

Це змусило усіх нас відволіктися та підійти ближче. Він продовжував вивчати книгу, навіть не дивлячись на нас, його погляд був сконцентрований, а рухи — точні. Для мене ця мова залишалася незрозумілою, і все, що залишалося — чекати.

— Це дуже древня отрута, вона старша за більшість наших світів, — почав Зак, не піднімаючи голови. — Її винайшли друїди, перше населення Землі. І лише вони могли приготувати таку речовину. Дивно, що Легіон зміг її здобути, адже друїдів давно винищили. Як це могло статися?

— З цим ми розберемося потім, — спокійно вставив батько. — Зараз важливо зрозуміти, як отримати протиотруту. Нам потрібно врятувати Дарсану, чого б це не коштувало.

— Її немає. Ніхто так і не винайшов протиотруту, — відповів Зак, але побачивши наші здивовані погляди, швидко додав. — Проте є один спосіб. Я не впевнений, чи він спрацює. Ця книга — переклад древніх манускриптів Землі, і тут описується ритуал, що дозволяє перенести душу. Це називається возз’єднання справжнього «я». Якраз саме те, що нам і потрібно.

Зак замовк на мить, і я ледве стрималася, щоб не кинутися до нього з питанням. Часу залишалося обмаль, і будь-який шанс треба було використати негайно. Але чи вистачить нам сил на цей древній ритуал?

— Тут зазначено, що потрібна магія повного місяця, яку мають розділити кілька людей та передати її тобі, Емі, — пояснив Зак. — Це схоже на те, як ми передаємо енергію під час бою, але цей ритуал надзвичайно небезпечний. Ми не знаємо, скільки людей знадобиться і чи витримає твоє тіло.

— Але тепер у нас є хоча б щось, — сказала Зоріна, і я помітила, як її очі блищать від рішучості. — Якщо це врятує мою доньку, я готова спробувати.

Сльози виступили на моїх очах. Останнім часом я стала надто сентиментальною, але це можна списати на вплив смертного тіла. Раніше я навчалася бути воїном, сильним і непохитним, але зараз слабкість і страх переповнювали мене. Мої близькі робили все, аби врятувати мене, і це було найважливішим.

— Що зі мною буде відбуватися? — запитала я, намагаючись приховати тремтіння голосу. – Я просто хочу завчасно підготуватись до всього.

— Ти відчуєш, як кожна клітинка твого тіла буде руйнуватися, — сумно відповів Зак. — Смертне тіло не здатне витримати магію такої сили. Це буде жахливий біль, від якого можна зійти з розуму.

— Але ти впораєшся і все буде добре, — підтримав мене Аларік, обійнявши за плечі. – Ти будеш живою та здоровою.

Я відчула тепло його рук, його підтримку, і трохи заспокоїлася. Так, це дійсно єдиний шанс для мене. Якщо я маю померти у цьому тілі, то хочу хоча б спробувати повернутися назад, скориставшись ритуалом. Але залишалася одна велика проблема — нам потрібно зібрати людей, які зможуть поділитися магією та допомогти виконати ритуал.

— Нам треба зібрати людей, які мають допомогти, — сказав батько, його голос був твердим, але наповненим тривогою. — І часу у нас обмаль.

Я глянула на Зака, який напружено дивився на книгу, його очі блищали від рішучості. Ми обоє розуміли: ця спроба може бути єдиним шансом, а ризики — колосальні. Але в нас більше не залишалося вибору. Я вдихнула глибоко, відчула ритм свого серця, ритм серця Зака, і зрозуміла, що поки ми разом, поки є надія, ми ще не програли. І навіть якщо попереду нас чекає біль і небезпека, ми підемо на це, бо життя, любов і шанс на порятунок були важливішими за страх.

Світло свічок тремтіло, відбиваючись у старовинних вітринах бібліотеки, створюючи відчуття містичності й таємничості. Пил і запах старих книг змішувався із відчуттям невидимої магії, що, здавалося, просочилася у стіни і підлогу бібліотеки. Я знала, що ці хвилини залишаться у пам’яті назавжди: ми разом, ми боремося, і в серці кожного з нас горіла надія, що магія, яка здається надто потужною і небезпечною, може стати єдиним порятунком.

Я відчула, як хвилювання переповнює мене, змішуючись із страхом, рішучістю і довірою. Моя рука мимоволі стиснулася в кулак, а серце стискалося й розширювалося одночасно, відчуваючи всю вагу майбутнього випробування. Це була наша остання ставка, наш останній шанс, і я готова була піти на все, аби жити. Бо поки ми разом, ми здатні подолати навіть смерть.