Глава 22

З того часу як мене отруїли, мої близькі весь час шукали спосіб позбутися цього, адже моє смертне тіло не здатне довго витримати. В нас було мало часу і потрібно знайти хоч якийсь вихід. А я відчувала, що з кожним днем мені ставало все гірше, проте старалася не показувати це. Ось я пропустила чергову вечерю, адже не дуже себе добре почувала. До того ж не хочу бачити наскільки боляче моїй родині.                                                                                                                                          

Я сиділа та намагалася читати книгу, коли в мою кімнату постукали. Відчинивши двері, я побачила Зака, що приніс мені їжу. Так дивно було його бачити тут, адже ми лише почали налагоджувати наші стосунки.                                                                                                                                                            

- Ти нічого не їла, тому я вирішив принести тобі це, - сказав хлопець. - Тобі зараз потрібні сили, аби боротися з отрутою.                                                                                                                                           

Я відійшла від дверей, аби він міг увійти в середину. Так, це саме той Зак, в якого я колись закохалася. Турботливий та просто найкращий. Але цю сторону він вміло приховував від інших, проте зі мною хлопець завжди був собою. Він обережно поставив все на столик, проте з кімнати йти не поспішав. А я і не нагадувала йому. Якийсь час ми просто стояли в тиші, а потім його погляд знайшов мій. На якусь мить я навіть забула як дихати.                                                                                                                         

Досить швидко Зак подолав відстань між нами. Я буквально тремтіла від того, що він був так близько до мене. Хлопець обережно погладив мене по щоці, а тоді притягнув мене ближче та поцілував. Я відчувала скільки в цьому простому жесті відчаю, кохання та неймовірної ніжності. Моє серце затріпотіло, відчуваючи такі емоції, які в мене були ще під час нашого примирення після розставання в Королівській Академії, коли Зак дізнався, що Крістіна жива. Якби не було цієї отрути, то зараз я була би абсолютно щасливою. За мить хлопець відсторонився від мене, зазирнувши в очі. Ледве мені вдалося знову почати дихати.                                                                                                                                           

- Я не можу без тебе, - врешті сказав він. - Я був таким бовдуром, коли відмовлявся повірити тобі. А я ж мав тебе завжди підтримувати. Пробач мені Емі, - він похитав головою. - Будь ласка, пробач за мою поведінку.                                                                                                                                                            

- Заку, все добре, - хлопець не випускав мене з обіймів. - Я розумію, що тобі було боляче і ти не хотів розчаровуватися. Але зараз ти тут, поруч зі мною. І це найголовніше.                                                        

- Але я зрозумів це занадто пізно, - Зак відвів погляд. - Тепер я можу тебе втратити назавжди, і це вже реальність.                                                                                                                                                          

Я навіть не знала, що йому сказати, адже сама хвилювалася за це. Зараз усі слова підтримки будуть звучати безглуздо. Тому я просто притиснулася ближче до Зака, міцно його обіймаючи. Це буде замість сотні моїх слів до нього. Ще на початку наших стосунків я зрозуміла, що нам не потрібні слова, аби довести свої почуття одне одному. І зараз я просто хотіла так йому показати, що кохаю цього хлопця і буду з ним до самого кінця.                                                                                                                             

- Ми обов'язково знайдемо спосіб, - сказав Зак. - Якщо треба, я готовий об'їхати всі тридцять п'ять світів, якщо це допоможе врятувати тебе. Я не можу тебе втратити ще раз, - останні слова він майже прошепотів.                                                                                                                                                        

- І не втратиш, - так само тихо відповіла я.                                                                                                       

І я справді вірила в ці слова. Так, в нас чергові проблеми, чергова смертельна ситуація. Але ми вибиралися й з гіршого. Наприклад, коли в моєму тілі жив дух Кая Азимута. Тоді нам вдалося мене врятувати, тому вийде й зараз. На всяку отруту є те, що може її знищити. Варто лише просто знайти спосіб...