Глава 19

Після того, як моя сила нарешті проявилася, я отямилася лише на наступний день. Світ навколо здавався розмитим і трохи чужим, ніби я прокинулася в іншій реальності, де знайомі форми втрачали чіткість, а повітря було насичене невидимою енергією. Мої думки плуталися, серце калатало невпинно, і я відчувала, як магія всередині мене, ще гаряча і живильна, розливалася по кожній клітинці, наповнюючи тіло світлом і одночасно спокоєм, який я не могла описати словами.

Я майже відчувала себе такою, як раніше, але це «майже» робило мене іншою — новою, сильнішою і водночас тендітнішою. У моїй голові вирували дивні відчуття — непізнавані й одночасно знайомі, як відлуння давно забутих снів, що поверталися з далекого дитинства, торкаючись серця і душі, змушуючи сумніватися у власній реальності.

Коли ж я нарешті повністю отямилася, переді мною стояв Зак. Він був тут, поруч, і ця несподіванка змусила моє серце стискатися від трепету. Його погляд уникав зустрічі з моїм, але я відчувала, що він був тут уже досить давно. Ймовірно, він стояв поруч, спостерігаючи за мною, чекаючи, поки я прокинуся, і його присутність, хоч він і не зважав на власні почуття, дарувала мені відчуття безпеки.

— Як ти? — тихо, майже пошепки, запитав він, його голос був теплий, але невпевнений, наче він сам не знав, як поводитися у такій ситуації.

Я намагалася зібрати розрізнені думки, відчуття, енергію, що все ще вирувала всередині. До того ж так на мене впливала близькість до хлопця, якого я по-справжньому кохала. Але не варто очікувати, що зараз все зміниться і він мене прийме.

— Навіть не знаю, — відповіла я, трохи голос тремтів. — Дивні відчуття… Важко взагалі усвідомити все, що зі мною зараз відбувається.

Зак опустив погляд, намагаючись приховати власні емоції, але я бачила тривогу в його очах, бачу, як він бореться з сумнівами і власним страхом. Хлопець так сильно боявся знову знайти мене та втратити.

— Не можу сказати, що розумію тебе, — промовив він, похитуючи головою. — Я досі не можу з усім розібратися. Частина мене вірить тобі і так сильно хоче обійняти. Але якийсь внутрішній голос повторює: «Це не так». Я не знаю, що мені зараз робити. Ніби дорослий вампір, один із найкращих випускників Академії Непростих, а поводжуся як якась маленька дівчинка.

Ці слова змусили мене посміхнутися. Було трохи смішно, трохи трепетно. Я зрозуміла, що тепер між нами не буде таких же яскравих, миттєвих проявів почуттів, як раніше, але це не робило момент менш важливим. Навпаки, тепер усе відчувалося більш щиро, глибше і справжніше.

— Я справді хочу повірити. І я допоможу тобі повернутися, — тихо додав Зак, нарешті зважившись зустріти мій погляд. – Але мені потрібен час. Я хочу, щоб ти зрозуміла, я приймаю тебе такою. А моя недовіра… Справа не в зовнішності, - він похитав головою. – Я просто вже раз втратив ту, що кохаю понад усе в цьому світі.

Я хотіла щось сказати у відповідь, але в цей момент у двері постукали. В кімнату ввійшла мама. Вона була як завжди прекрасна, але зараз її обличчя світилися теплим світлом посмішки, такою життєвою і спокійною, що серце моє здригнулося від радості. Так давно я не бачила її такою живою.

Зак мовчки залишив нас вдвох і тихо вийшов, залишивши нас у приватності моменту. Мама підійшла ближче і присіла поруч, її рухи були граційними, але водночас неймовірно ніжними — неможливо було повірити, що переді мною справжня королева, здатна на безжальність.

— Емі, — промовила вона з ніжністю, яку я відчувала навіть у її шепоті. — Я хочу тобі дещо показати. Але якщо ти ще себе погано почуваєш, ми можемо зачекати.

— Ні, все добре, — швидко відповіла я, намагаючись зібрати сили.

Я вдягла теплу кофту, бо зараз не відчувала себе вампіром і сильно мерзла, і ми рушили коридорами палацу. Їхні стіни були знайомі, але здавалися іншими, наче повітря наповнене магією і стародавньою силою, що пронизувала простір, нагадуючи про минуле і майбутнє одночасно.

Ми прямували до Північної вежі. Це місце зазвичай не використовували: там знаходилося джерело сили палацу, охоронюване давніми закляттями, і навіть мені, зі знанням магії, іноді було лячно підходити близько. Але зараз мене супроводжувала мама, і я відчувала, що будь-яка небезпека відступає перед силою її любові і внутрішньою впевненістю.

Коли ми увійшли до приміщення, я на мить забула, як дихати. Біля фонтану, у якому концентрувалася магія цього місця і який захищав палац, стояло своєрідне ліжко. А на ньому лежало моє тіло — точнісінько таке, як я пам’ятала. Мої очі розширилися від здивування. Стежачи за кожною деталлю: волосся, що спадало на подушку, руки, зігнуті на грудях, легкий рум’янець на щоках — це було наче зустріч із самим собою, але зовсім іншим, чужим і водночас рідним.

Я повільно підійшла, прислухаючись до биття власного серця, і уважно роздивлялася. В голові крутилася безліч думок: чому моє тіло тут, біля джерела сили? Як воно опинилося тут? Чому магія не повернула мене автоматично в нього? Мама стояла поруч, мовчки, її погляд підтримував мене, немов кажучи без слів: «Ти в безпеці, я поруч».

— Ми сподівалися, що знайдемо спосіб. Хотіли все зберегти якомога краще,  — тихо сказала вона, торкнувшись моєї руки. — Але ти сама повернулася до нас. Тут твій дім, тут тебе завжди чекають, не дивлячись ні на що.

— От тільки я не в своєму тілі, — відповіла я, ковтаючи клубок емоцій, що піднімався в горлі.

Мама подивилася на мене з очима, повними тепла, ніжності і сліз. Вона так сильно мене любила. Я пам’ятала її історію, що вона не була впевнена, що буде хорошою матір’ю. Але стала найкращою.

— Знаєш, якщо це єдиний спосіб, то нехай так і буде, - вона поправила моє волосся. – Для мене краще, аби моя донечка була поруч. На решта мені байдуже.

Я потягнулася до неї і обійняла її, відчуваючи тепло, яке проникало в саму сутність. Її обійми були міцними, безпечними, вони знімали втому і страх, що накопичувалися останніми днями. Я відчула, як магія всередині мене почала стабілізуватися, як енергія, що вирувала в мені, впорядковується і знайшла опору у батьківській любові. Я зрозуміла, що справжня магія — це не лише сила, а й підтримка, довіра, тепло тих, хто поруч, здатність об’єднувати навіть розірвані долі.