Глава 19

Після того, як моя сила проявилася, я отямилася лише на наступний день. Тепер в моїх батьків не залишилося сумнівів, що це я. А я ж відчувала як магія розквітала в мені, наповнюючи кожну клітинку силою. Тепер я майже відчувала себе такою, як і раніше. Коли ж я отямилася, то поруч опинився саме Зак, що мене неабияк здивувало. Та хлопець продовжував відводити погляд. Щось мені підказувало, якесь внутрішнє передчуття, що він тут досить давно. Напевно, хвилювався за мене.                              

- Як ти? - тихо запитав мене він.                                                                                                                      

- Навіть не знаю, - відповіла я. - Дивні відчуття. Важко взагалі усвідомити все, що зі мною зараз відбувається.                                                                                                                                                     

- Не можу сказати, що розумію тебе, - Зак продовжував відводити погляд. - Я досі не можу з усім розібратися. Частина мене вірить тобі і так сильно хоче обійняти. Але якийсь внутрішній голос повторює, що це не так, - хлопець похитав головою. - Я не знаю, що мені зараз робити. Ніби дорослий вампір, один з найкращих випускників Академії Непростих, а поводжу себе як якась маленька дівчинка.                                                                                                                                                             

Це змусило мене посміхнутися. Я знала, що зараз між нами не буде тих самих проявів почуттів, як раніше, проте це вже не погано.                                                                                                                      

- Я справді хочу повірити. І я допоможу тобі повернутися, - м'яко продовжив Зак.                                    

Я хотіла щось йому відповісти, та в цей час в двері постукали і увійшла мама. Вона була, як завжди прекрасна, а тепер ще й посміхалася. Як давно я не бачила її такою. Я навіть встигла скучити за цим. Зак лише мовчки вийшов, залишивши нас вдвох, а королева тихо присіла поряд. Інколи неможливо зрозуміти, що перед тобою смертоносна вампірша.                                                                                      

- Емі, - з ніжністю сказала мама. - Я хочу тобі дещо показати. Але якщо ти ще себе погано почуваєш, то ми можемо зачекати.                                                                                                                                         

- Ні, все добре, - швидко сказала я.                                                                                                                 

Швидко вдягнувши теплу кофту, адже я більше не вампір, я сильно мерзла, ми попрямували кудись довгими коридорами. Я впізнавала їх, ми прямували до Північної вежі. Як правило нею не користувалися, адже там було джерело сили палацу. Ну і навіщо ми туди йдемо? Я ж бачила це місце не раз.                                                                                                                                                                 

Проте коли ми увійшли до приміщення, я на мить забула як дихати. Біля фонтану, в якому й зосереджувалася магія цього місця та захищала палац, стояло своєрідне ліжко. А на ньому лежало моє тіло. Я повільно підійшла та уважно почала все роздивлятися. Так дивно було дивитися на себе. Хоча зараз це точно не я. Значить моя близькі не полишали надій повернути мене, а тому тіло лежало саме біля джерела сили.                                                                                                                                 

- Ми сподівалися, що знайдемо спосіб, - прошепотіла мама, що опинилася поруч зі мною. - Але ти сама повернулася до нас.                                                                                                                                           

- От тільки я не в своєму тілі, - відповіла я.                                                                                                     

- Знаєш, якщо це єдиний спосіб, то нехай так і буде. Для мене краще, аби моя донечка була поруч, - в очах мами стояли сльози.                                                                                                                                

Я потягнулась та обійняла її. Звичайно вона завжди прийме мене, як і тато. Як я і думала, їм просто потрібно було трохи часу. Навіть уявити не можу наскільки сильною може бути батьківська любов, адже вона здатна подолати будь-яку магію...