Глава 10

Я згадала майже все своє життя. Так, я була принцесою вампірів, хоча виросла зовсім в іншій країні. Я пам'ятала кожну деталь минулого, однак вони в мені не викликали абсолютно ніяких відчуттів. Ніби це були кадри з якогось фільму. Навіть хлопець, якого я так часто бачила у своїх снах, і якого я точно кохала, не змусив мене захотіти повернутися. Не знаю чому так. Можливо я там просто була не щаслива, або просто не все згадала.                                                                                                              

Однак я хотіла отримати відповіді від батьків Мераї, адже досі не розуміла чому я тут опинилася. Якесь закляття перенесло мене в тіло смертної дівчини. Я чітко знала, що на Землі. Це світ, що дуже давно втратив магію і тепер залишилися тільки спогади та невеликі виплески сили. Батьки одразу ж зрозуміли, що я хочу про щось запитати. А тому зараз ми сиділи на кухні, але ніхто не знав, що сказати. Але ніби вже колись таке було. Так само в один момент моє життя змінилося, і прийомні батьки мені все пояснювали.                                                                                                                             

- Ти Дарсана Драгомір, принцеса Валорії, країни в Нульовому світі. Принаймні була нею, - почав Райян. - Наша донька, Мерайя, помирала. І одна організація, в якій ми довгий час вже працюємо, займається якраз відродженням магії на Землі.                                                                                                                   

- А ти була не щасливою там. До того ж щось сталося, і тепер ти теж могла зникнути. Єдиний шанс тебе було врятувати, це пересилити в тіло нашої доньки, - видихнула Каміла.                                          

- І ви погодилися на це? - здивувалася я.                                                                                                      

- Ми робимо хорошу справу, - посміхнувся Райян. - Ти дуже особлива дівчина, і можеш нам допомогти. Це потрібно було зробити для нас усіх.                                                                                                            

Але я досі не могла усвідомити це все. В мені зараз ніби жило двоє людей, і не відомо, хто з них справжня я. Якась частина мене хотіла повернутися додому. Мені здається, що якась частина мене таки залишилася там, і коли я знову буду у Валорії, то зможу згадати абсолютно все. І знову відчути ті емоції. Однак якщо я була там не щасливою, то чи варто це робити? Але мені ніби й тут не погано. Здається в мене зараз голова взірветься.                                                                                                      

- Що за організація? - запитала я.                                                                                                                   

- Навіщо розповідати, якщо можна тобі просто все показати, - відповів Райян. - Збирайся, ми тобі все покажемо...