Глава 10

Я згадала майже все своє життя. Кожна деталь стала на свої місця, але разом із цим мене охопило дивне відчуття відстороненості. Так, я була принцесою вампірів, спадкоємицею королівського роду Валорії, хоча виросла зовсім в іншій країні, далеко від магічних земель.

Кожне ім’я, кожне обличчя, кожне місце відтворювалися в голові, наче кадри з фільму, але вони не викликали жодних емоцій. Ні радості, ні суму, ні відчаю — лише холодне спостереження. Навіть хлопець, якого я так часто бачила у снах і якого колись кохала всією душею, не змусив мене відчути прагнення повернутися. Було дивно й навіть трішки лячно. Можливо, я там була нещаслива, а може, просто ще не згадала все до кінця.

Попри це, у мені жевріла невгасима потреба знайти відповіді. Потрібно було зрозуміти, чому я опинилася тут, у чужому тілі, у світі, який давно втратив магію. Світ, де енергія сил майже вичерпалася, залишаючи по собі лише тьмяні спогади та невеликі спалахи потужності у тих, хто все ще пам’ятав стародавнє мистецтво. Я знала точно, що зараз перебуваю на Землі, і що моє тіло — це тіло смертної дівчини, чужої, але водночас знайомої.

Мої прийомні батьки, Райян і Каміла, одразу помітили, що я готуюся поставити запитання, і тепер ми сиділи на кухні, мовчки споглядаючи один одного. Їхні обличчя відображали суміш тривоги і розуміння. Ніби вони вже знали, що цей момент колись настане, бо колись, в один із переломних моментів мого життя, мені довелося приймати рішення, яке змінювало все.

— Ти Дарсана Драгомір, принцеса Валорії, країни в Нульовому світі. Принаймні була нею, — почав Райян, його голос звучав спокійно, але всередині відчувався прихований тремтіння. — Наша донька, Мерая, помирала. І одна організація, в якій ми довгий час вже працюємо, займається відродженням магії на Землі.

Я глибоко вдихнула, відчуваючи, як серце калатає швидше. Слова звучали логічно, але все одно лоскотали внутрішню тривогу. Вони збирались брехати мені. І якби дух Мераї не показав мені правду, я так би і жила, весь час шукаючи щось, чого так не вистачало.

— А ти була нещаслива там. До того ж сталося щось… і тепер ти теж могла зникнути. Єдиний шанс тебе врятувати — переселити твою сутність у тіло нашої доньки, — додала Каміла, її голос тремтів, але очі світилися рішучістю.

Я відчула, як у грудях завирувало змішане почуття: шок, страх і дивна вдячність. Моє серце то тягнулося до чужого життя, то ворушилося у спогадах Валорії. Я ще не згадала всього, проте не впевнена, що я там була надто щасливою. Та й до того ж вони мене зараз навіть не шукали та не намагались повернути.

— І ви погодилися на це? — запитала я, ледве стримуючи тремтіння в голосі.

— Ми робимо хорошу справу, — посміхнувся Райян, намагаючись здаватися спокійним. — Ти дуже особлива дівчина і можеш нам допомогти. Це потрібно було зробити для всіх нас.

Я відчула, як голова обертом почала крутитися від надміру інформації. Ніби в мені жило двоє людей: одна Дарсана, яка пам’ятала своє справжнє життя, і Мерая, життя якої я зараз тимчасово веду. Якась частина мене прагнула повернутися до Валорії, до тих знайомих запахів, до стародавніх залів Академії, до магії, що колись текла у жилах. Але інша частина вже відчувала прихильність до цього світу, до тих людей, які мене любили.

— Мені здається, що якась частина мене залишилася там, — шепотіла я сама собі. — Коли я повернуся у Валорію, зможу згадати все і відчути ті емоції. Але якщо я була там нещаслива… чи варто повертатися? А тут мені начебто непогано… — я затихла, відчуваючи, як думки плутаються в клубок.

Райян нахилився ближче, його очі виблискували непохитною рішучістю. Вони з самого початку все знали, тому я і не відчувала родинне тепло. Але ці люди були готові прийняти мене в свою родину. А значить вони хороші. Та чому моє серце кричить про зворотне?

— Що за організація? — спитала я, не приховуючи цікавості та підозри.

— Навіщо розповідати, якщо можна тобі просто все показати? — відповів він з легкою посмішкою. — Збирайся. Ми покажемо тобі все, що потрібно знати.

Я відчула, як всередині все стискається від передчуття. Зараз відбудеться щось, що переверне все моє уявлення про світ. І навіть якщо я повернуся в Валорію, я ніколи не буду колишньою. Моє життя тепер пов’язане з двома світами, двома реальностями і двома особистостями.

— А що я побачу? — ледве вдихнула я, очі блищали від суміші страху і нетерпіння.

— Те, що ти повинна знати, — промовила Каміла. — Те, що допоможе тобі зрозуміти себе, твою силу і твоє призначення.

Вони провели мене до невеликої кімнати, яка більше нагадувала лабораторію або старовинний зал Академії: стіни були всіяні артефактами, стародавніми книгами та невеликими кристалами, що світлилися ніжним блакитним світлом. В центрі стояв круг із символів, світло яких пульсувало в такт моєму серцю.

— Це портал до інформації організації, — пояснив Райян. — Тут ти побачиш все: історію магії на Землі, наше втручання і те, як ти опинилася тут.

Я наблизилася, і в повітрі повільно почали з’являтися голограми минулого: сцени з життя Мераї, спалахи магії, моменти, коли її життя вислизало з наших рук, і водночас — натяк на те, що моя присутність тут змінила все.

Моє серце калатало, а розум намагався охопити це одночасно: дві долі, два світи, дві реальності — все змішалося, і я раптом відчула власну силу. Холодний вітер від артефактів розгладжував волосся, а тіні на стінах рухалися самостійно, наче спостерігаючи за кожним моїм рухом.

Я вдихнула глибоко, відчуваючи холодне відлуння магії, яка пробуджується всередині. Моє серце калатало так, що я могла його чути. Я знала, що попереду — відповіді на всі запитання, але також і випробування, яких я ще не уявляла.

Райян простягнув руку і доторкнувся до кристалу. В той же момент у кімнаті загорілося яскраве світло, і переді мною виникли образи: маги, що навчалися тисячі років тому, древні книги, спалахи сили, таємні обряди, які колись робили Землю магічною. Я бачила моменти, коли магія залишала планету, як сили стародавніх істот слабшали, і як організація намагалася зберегти знання і силу для тих, хто може відродити її знову.