Аларік

Я досі не міг прийти до тями, а вже пройшло достатньо часу. Я стільки років шукав свою сестру, намагався повернути її додому. І от нарешті Дарсана була вдома, все налагодилося. Навіть Легіон вже не так сильно нас турбував. Мало все бути просто чудово. З часом Емі би стала королевою, а я воєначальником.                                                                                                                                                 

Однак тут нова проблема. Коли ми вважали, що вона померла остаточно, то я мало не з'їхав з глузду. Не міг повірити, що з нею це станеться. Хотілося просто знищити весь світ, і я навіть почав боятися власних відчуттів. Можливо це через демона, проте ми легко знайшли спільну мову. Проте все ж є шанс, що вона повернеться. Саме так колись було зі мною, і завдяки своїй сестрі, друзям та Ілларії я зараз тут. І я просто зобов'язаний зробити теж саме для Дарсани. Вона потрібна нам тут. Цікаво, ми весь час будемо рятувати одне одного по черзі? Але ж для цього і потрібна родина.                                                                                                                                           

Однак той самий спосіб не спрацює, а в бібліотеці я не знайшов абсолютно нічого, хоч скільки часу там не проводив. Тому я просто сів на підлогу в нашій кімнаті та важко поклав голову на руки. Ні, має бути обов'язково якийсь вихід. Ми маємо повернути мою сестру додому. Але з кожним днем я все більше зневірююся.                                                                                                                               

Ілларія ж тихо підійшла до мене та поклала свою руку. Вона не говорила ні слова, та й зараз це не потрібно. За стільки часу ми витримали усі проблеми та все одного не припиняли одне одного кохати. Я витягнув ноги та потягнув її до себе так, що вона опинилася на моїх колінах. Зараз мені як ніколи була потрібна підтримка коханої дівчини. Ми впораємося з усім, але тільки разом. Принаймні я вірив в це.                                                                                                                                

- Все буде добре. Спосіб обов'язково є, тому не варто сумувати, - прошепотіла мені вона. - Ми обов'язково щось вигадаємо.                                                                                                                        

- А якщо нічого не вийде? Якщо це і справді кінець для неї? Я не хочу вірити в це, проте іншого виходу здається немає, - видихнув я. - Я впевнюю в цьому Зака та Зоріну з Джейком, однак сам постійно сумніваюся.                                                                                                                                         

- Тоді дозволь мені стати твоєю вірою. - дівчина мені легенько посміхнулася. - Я завжди тебе втримаю, якщо ти почнеш падати.                                                                                                        

І саме це я в ній цінував найбільше. Ілларія завжди поруч, коли це потрібно. Вона ніби відчуває, що в цей момент мені потрібна підтримка. Я кохав цю дівчину, і не уявляю, що би зі мною було з неї. Та все ж варто прислухатися, адже в неї є досвід повернення з мертвих, скажімо так. Вона була на місці Зака. Вона не здалася і я зараз тут, поруч з ними. І якщо кохана каже, що в нас все вийде, значить так і буде...