Габріель

Мерайя була тут, вона повернулася до нас. І яне міг повірити в те, що це справді сталося. Дівчина була зі мною, і я був щасливим. Принаймні я намагався вірити в те, що це саме вона. Зовнішньо я в цьому й не сумнівався. І чесно, було спочатку досить дивно навіть говорити з нею, адже дівчина майже нічого не пам'ятала з того, що було між нами. Вона старалася уникати мене, ніби якогось незнайомця. Але вона справді старалася. І я цінував це, проте мої думки зараз були сконцентровані зовсім на інших речах.                                                                                                                                                                   

Я намагався поговорити з її батьками, але вони мені майже нічого не розповідали. Лише те, що Мерайя вийшла з коми, і на цьому все. Ніби приховували від мене правду, але я ж все одно все дізнаюся. З одного боку мав би заспокоїтися та радіти тому, що маю. Однак я відчував, що тут щось не так. Навіть поведінка дівчина була зовсім не такою, яку я пам'ятаю. Якісь відчуття не ті, ніби це зовсім інша людина. З одного боку можна було би списати це все на втрату пам'яті. Але я навіть не знаю як це пояснити. Якесь внутрішнє відчуття чи що. Тому я вирішив зробити те, що потрібно було зробити.                                                                                                                                                            

Взявши свій телефон, я набрав той номер, який стільки разів хотів видалити. Але зараз саме той момент, коли потрібно це зробити. І поки я не передумав, то натиснув кнопку виклику. Кілька гудків, і слухавку підняли.                                                                                                                                                   

- Ало, привіт. Це Габріель... - видихнув я. - Мені потрібна допомога, адже здається, що з Мераєю щось не так...