Глава 8

Йшов час, і поступово моя пам'ять почала по трохи повертатися. Не скажу, що це було досить легко. І досі все виглядало так, ніби це кадри з фільму, який я бачила колись давно. Але можливо так і має бути. Ми ж не знаємо правди. Моє життя почала входити в якийсь певний ритм. Я все ще не могла малювати, адже мені це здавалося зовсім не тим, чим я маю займатися. Таке відчуття, ніби це зовсім не те, що в мене було раніше. Але я заново познайомилася зі своїми друзями. Вони були досить цікавими особистостями, проте я не відчувала нічого. Тому, я насолоджувалася моментами на самоті. І все частіше мені снився той хлопець з неймовірними очима. Він ніби кликав мене. Але цього разу я побачила його поряд з якоюсь дівчиною, що була такою гарною. Хлопець з любов'ю дивився на неї. Але я їх зовсім не знала.                                                                                                                                

Сьогодні ми вирішили провести день з родиною та Габріелем. Я сиділа в обіймах хлопця, і мені справді було комфортно. Проте я навіть не знала, що зараз відбувається в середині. Хотілося просто забутися на якийсь час. Мені це було дуже потрібно. До того ж підвернувся такий чудовий момент. А які відчуття. Хотілося, аби ця мить тривала вічність...                                                                                                          

- Про що ти думаєш? - раптово запитав мене Габріель.                                                                                

- Про все на світі. - посміхнулася я. - Це так дивно. Таке відчуття, ніби я померла та отримала нове життя. І я пам'ятаю вас, наші спільні моменти. Але якось...                                                                           

- Так і має бути. - відповів хлопець. - Ми майже втратили тебе. Проте тепер все добре. Ти поряд, і це найголовніше. А інше просто не має нас турбувати. Я щасливий, що ти тут, адже я кохаю тебе. І я знаю, що ти відчуваєш до мене. Я бачу це. Я відчуваю.                                                                              

І я б хотіла відповісти тим самим, але просто не могло. Ніби щось зупиняло мене. І я ніяк не могла пояснити, що саме. Десь в глибині душі я розуміла, що Габріель дуже важливий для мене. Проте чи справді це кохання? Я не могла дати відповідь, адже просто не розуміла, чи це справді таке почуття. Мені завжди здавалося, що варто просто зустріти ту саму людину, і все стане зрозуміло. Але виявляється все зовсім не так. Та зараз мені справді було комфортно з Габріелем. І поки що цього має бути достатньо. Можливо, коли я згадаю все, то і відношення до хлопця зміниться. Але поки що не знала, як все буде далі.                                                                                                                                   

За кілька хвилин тато запросив нас, адже їжа була готова. І ми так чудово проводили час разом. Я справді відчувала себе неймовірно. І через те, що було вже занадто пізно, то Габріель лишився в нас. І я навіть уявляла, до чого все йде. Якоюсь мірою мені цього хотілося, адже це має бути так правильно. Проте я досі не до кінця з усім розібралася. Коли ми залишилися вдвох, я притягнула його ближче до себе та поцілувала, даючи зрозуміти, чого мені хочеться. Всередині мене почало розпалюватися бажання. І в цю ніч ми були разом. Я навіть не звертала уваги на те обличчя, що виринало з моїх спогадів.                                                                                                                                                             

На ранок на мене очікував новий сюрприз. Сьогодні до мене має прийти подруга. Насправді ми з нею так і не бачилися ще, адже її не було в місті. Проте вона регулярно писала мені та телефонувала, розповідаючи про все, що нам вдалося пережити разом. Звичайно, що їй про все розповіли, і вона вирішила зробити свій внесок. Габріель пішов з самого ранку, а от в обід Олівія вже була на порозі моєї кімнати.                                                                                                                                                          

- Мерая. - скрикнула вона, притягуючи мене в обійми. - Я так сильно скучила за тобою, ти собі навіть не уявляєш. Ти як? В порядку?                                                                                                                        

Олівія була невисокою дівчиною зі світлим волоссям, проте кінчики були рожевими. Очі були кольору молочного шоколаду, які різко контрастували зі світлою шкірою. Симпатична та дуже цікава. Ми присіли на ліжко, адже їй не терпілось все дізнатися та поговорити зі мною. І хоч мені було приємно з нею говорити, проте я відчувала, що це щось не те. Вона ніби я була моя найкраща подруга, проте я не відчувала цієї близькості. Не знаю, що зі мною не так. Я читала про тих, хто втратив пам'ять. Але в них зовсім не такі симптоми. Це так дивно.                                                                                                           

- Знаєш, таке відчуття, ніби ми з тобою познайомилися заново. - посміхнулася Олівія. - Ніби переді мною зовсім інша людина, проте зовнішність залишається моєї подруги. Але, думаю, я все ж звикну. Ми з тобою почнемо нашу дружбу спочатку.                                                                                                    

- Ти справді цього хочеш? - запитала я. - Навіть не дивлячись на те, що я майже тебе не пам'ятаю?      

- Мерая, - дівчина уважно подивилася на мене. - Ми з тобою найкращі подруги ще з дитячого садочку, коли ти захистила мене від того Баді. І в нас було стільки всього, що я тепер не уявляю свого життя без тебе. Ми зможемо пережити все заново. Я в цьому впевнена.                                                                    

Не знаю що мною керувало, та я потягнулася до Олівії та обійняла її. Це було так мило, те що вона говорила. Мені приємно, що в моєму оточенні є такі чудові люди. І я справді дуже хотіла, аби ми все пригадали з нею, адже я б хотіла повернути таке життя. Ми ще довго з нею проговорили, а потім сиділи та дивилися фільм з різними смаколиками. Дівчина впевнила мене, що ми його передивлялися вже разів з десять, однак для мене це було новим досвідом. Тут розповідалося кохання вампіра та людини, що змусило мене посміхнутися. В реальному житті такого б точно не було...