Зоріна

Я стояла поряд з тілом моєї доньки, не в силах повірити, що це відбувається насправді. Не так давно ми нарешті отримали шанс стати родиною. А тепер я дивлюся на свою дитину і нічим не можу їй допомогти. Оракул сказав, що вона знаходиться ніби у сні, хоча її душа не тут. Можливо нам вдасться повернути її. І я справді вірила у це. Ось і приходила сюди кожного дня, аби нагадувати за що я борюся. Джейкоб підійшов ззаду, обійнявши мене за плечі. Я відчувала підтримку свого чоловіка, як і його горе. Дарсана ж і його донька, і він дуже її любить. Ми, Зак, Аларік, Ілларія - ми всі готові зробити будь-що, аби повернути її.                                                                                                                                          

- Зоріно, ми обов'язково щось вигадаємо. Знайдемо спосіб. - сказав чоловік. - Все буде добре, в нас виходило кожного разу справлятися з усіма проблемами. Вийде і цього разу. Врешті в нас є кілька способів все перевірити.                                                                                                                                   

Важко давалися слова підтримки, коли душу розривав біль. Але він намагався бути сильним для мене. І я це справді цінувала. Ми вже один раз втратили свою дитину, і вдруге це не повториться. Я вірю, що в нас все вийде.                                                                                                                                       

- Обов'язково так і буде. - прошепотіла я. - Дарсана повернеться до нас. І ми знову будемо щасливою родиною.                                                                                                                                                           

- Звичайно повернеться, адже з Аларіка вийде не найкраща королева. - посміхнувся Джейк.

Це змусило і мене посміхнутися у відповідь. Навіть в такі моменти він намагався хоч якось розслабити мене та підняти настрій. Однак я зможу спокійно видихнути лише тоді, коли моя донька буде поруч зі мною...