Зоріна

Маю визнати, Аларік все ж робив певні успіхи. З того часу як він вирішив серйозно займатися військовою справою, хлопець справді робив все, аби стати гідним посади. Йому нарешті вдалося якось порозумітися з демоном, що жив у ньому, і тепер вони цілком нормально співіснували.

Якась дивна в нас родина виходить. Зі мною та Джейком все і так зрозуміло. Дарсана вампір з унікальною силою, яку вона досі сама не до кінця розуміє. Аларік зберігає в собі силу демона, Зак наполовину ангел, а Ілларія донька найпершого вампіра. Ще й до того дівчина зберегла деякі особливості свого народу, адже вона могла перетворювати на птаха.

І так, я назвала Зака та Ілларію частиною нашої родини, адже справді так і є. Я впевнена, що вони саме ті, хто підуть по життю з моєю донькою та племінником. Таке кохання буває лише раз в житті. Але поки наше життя налагодилося, та й від Легіону немає чуток.

Я могла розслабитися, а тому просто вийшла на балкон подихати свіжим повітрям. Пам'ятаю як я боялася ролі королеви, коли виходила заміж за Джейка. Мене не виховували як правителя, але ж в мене вийшло. Значить і в донечки нашої також.

Ззаду підійшли, і мої інстинкти би спрацювали, але це був мій чоловік. Він ніжно обійняв мене, не говорячи абсолютно нічого. Але зараз нам це й не було потрібно, адже коханню не потрібні зайві слова.

- Я так скучив за тобою, - врешті сказав він. – Я розумію, під час війни ми не мали багато часу наодинці. Та зараз ніби все стало спокійніше.

- Ми маємо підготуватись, - пояснила я. – Я не хочу втратити той світ, що в нас зараз є. Я цього найбільше боюсь.

Я повернулась до нього та подивилась в ці прекрасні очі. Колись ми теж мали власний шлях до справжнього щастя. І хоча я не могла навіть усвідомити, що все так закінчиться, та я рада, що наважилась бути з ним.

- Я не хочу, аби це колись закінчувалось, - прошепотіла я.

- Я зроблю все, аби цього не сталось, - сказав Джейк. – Ти та наша родина для мене найдорожче у цьому світі. Я не уявляю свого існування без тебе.

- Тільки ніколи не відпускай мене, - тихо сказала.

- Ніколи, - прошепотів він. – Я ніколи тебе не відпущу, Зоріно.

Я вірила йому, адже Джейкоб завжди тримав своє слово. І я знала наскільки сильними були почуття мого чоловіка. Так хотілось, аби ця мит ніколи не закінчувалась і всі проблеми залишились десь там. Нехай кожного дня була небезпека, та зараз в нас є ця мить лише для двох…