Зак

Вже пройшло багато часу з того моменту, як ми повернулися з Хейвенберду. Я звісно, не можу сказати, що звик до всього, що сталося після того, як ми здолали ворогів і повернулися додому, але це була частина нової реальності, до якої я поступово починав пристосовуватися.

Але ось що мене дивувало — чому Джейкоб раптом вирішив, що саме я маю бути підготовлений до ролі короля? Раніше він завжди бачив мене тільки як воїна. І я зрозумів: він ставить переді мною нові виклики. Я ж усе життя провів в битвах, у змаганнях і тренуваннях, у тому світі, де є чіткі межі та визначені правила. Але королівство — це щось інше. Це інша реальність.

Я звісно, не мав жодного бажання залишити Дарсану. Я кохав її з усіх сил. Вона стала моїм світом, моїм центром, і я готовий був бути з нею завжди. Але ці думки про королівську роль відразу ставали для мене чужими й незрозумілими. Не можу пояснити чому, але ці королівські зобов’язання, політичні ігри, державні стратегії — усе це здавалося мені набагато складнішим, ніж прості війни чи бої, якими я звик займатися.

І ось тепер я стояв перед викликом — королем бути я не хочу, але якщо я відмовлюся, доведеться покинути Дарсану. І це було щось, що я не міг зробити. Тому я змирився. Можливо навіть я зможу принести користь своїй країни та стати тим, кого полюбить народ.

Але, готуючись до цього нового етапу в житті, я розумів, що рано чи пізно доведеться зробити ще один великий крок. Я все більше відчував, що пов’язую свою долю з Дарсаною не тільки як вірний союзник, але й як людина, яка готова прожити з нею цілу вічність. Я знав, що цей момент має настати, і я відчував, що мені потрібно це зробити.

Але коли саме? Я не міг точно сказати. Мама завжди говорила, що ти просто відчуваєш, коли час настає. Вона також не раз наголошувала на тому, що, якщо все йде так, як треба, то ми самі зрозуміємо, коли саме зробити цей крок. Ми не збирались поспішати. Та й в цьому немає сенсу для безсмертних вампірів.

Мама навіть була готова приїхати до палацу, щоб зустрітися з Дарсаною, викрасти її на кілька годин і провести час разом, бо, як вона сказала, "не може більше терпіти, не бачачи дівчину, яку ми прийняли за частину родини". Вона завжди була надзвичайно прив’язана до Дарсани, і це відчувалося в кожному її слові.

Однак Дарсана останнім часом була такою втомленою від безперервних справ і обов’язків, що я вирішив допомогти їй трохи відпочити. Тому я підговорив Ліама, аби той допоміг організувати вихідний для неї. Джейкоб і Зоріна були тільки за, бо вони теж розуміли, що їх єдина донечка потребує перерви. І ось це все якось зібралося, і нарешті ми змогли знайти час, щоб вона побачила місце, де живе моя мама з Пауеллом.

Тепер усе стало значно спокійнішим. Я спостерігав за нею, і її погляд був сповнений розслабленості і вдячності. Вона почувалася в безпеці, і це значило для мене більше, ніж все інше. Я просто не міг усвідомити наскільки вона стала частиною мого життя, частиною мене.

Водночас я намагався продовжувати тренуватися, хоч і був витіснений іншими справами. Але я намагався знайти час для цього. Зоріна і Маркус стали моїми головними наставниками в ці тренування, вони допомагали мені удосконалювати навички. Однак помітив, що Маркус останнім часом більше приділяє увагу Аларіку. А це не випадково — хлопець був серйозно настроєний стати воєначальником. Його амбіції й упертість справді відкривали йому великі можливості. Я не міг не помітити, що з кожним днем він став усе більш відповідальним і зрілим.

Звісно, життя продовжувалося, і я навіть почувався щасливим. Все йшло досить добре, принаймні поки що. Хоча я часто згадував батька. Не важливо, що він був частиною Легіону, адже ця людина виростила мене. І цього ніхто не відбере. Я сумував за тим, кого можливо насправді ніколи не було.

Мене підтримували всі, а особливо Дарсана, яка своїм спокоєм і теплом допомагала мені залишатися зібраним у ці складні часи. І хоча я ще не був готовий до того, що мені доведеться стати королем, я відчував, що це не кінець, а тільки початок чогось більшого. І цього разу я вже не міг уникнути цього шляху.