Глава 1

- Принцесо Дарсано, сьогодні ви маєте кілька справ у місті, які просто потребують вашої уваги.             

З самого ранку мій особистий помічник, Ліам, вирішив завалити мене роботою. Це ще добре, що вампіри зовсім не сплять, але я теж хочу відпочивати. В мене не вистачає часу абсолютно ні на що. З того часу, як ми закінчили Королівську Академію пройшов цілий рік, і батьки активно готували мене до ролі майбутньої королеви. Не скажу, що мені це все давалося доволі легко, але я якось справлялася з цим. Довелося перероблювати свій розпорядок дня, адже навіть принцеса має певні обов'язки. Інколи я вже настільки морально втомлювлювалася, що просто кидала все й йшла на тренування. Але потрібно з часом якось брати себе в руки.                                                                                                       

Бували часи, коли мені дуже хотілося просто втекти й передати трон Аларіку, якому все вдавалося в рази краще. І хоча брат буде незадоволений, та все ж в нього не залишиться іншого вибору. Вони з Ілларією з самого дитинства вчилися цьому, а я... Я зовсім не готова до такого. З мене виховували воїна, а ніяк не королеву. Це було чимось дуже далеким. Та таке зараз моє життя. Після того, як ми повернулися у Валорію, якийсь час були певні проблеми, адже Аларік та Ілларія розійшлися, та брат залишився у Хейвенберді. І досить довгий час ми навіть вважали його померлим. Там тепер все добре, тепер ми всім разом. Та все частіше я ловила себе на думці, що це не моє життя. Все мало б скластися інакше, але я опинилася зараз тут. І мені доведеться прийняти цю роль. Хоча я вже й змирилася.                                                                                                                                                         

Я просто закрила очі, аби хоч на мить розслабитися. Здається, Ліам все зрозумів. Мені взагалі пощастило, що його найняли. Він хоч і був досить кремезним хлопцем зі світлим волоссям та зеленими очима, який справляв враження досить суворого вампіра, але він дуже добрий та розуміючий. Принаймні він в рази кращий за тих, що були запропоновані мені раніше. Не дивлячись на те, що Ліам закінчив Академію Непростих, він більше прагнув використовувати свої розумові здібності, які були досить вражаючі. Зараз в нього виходило це поєднувати. І це було саме те, що мені потрібно, адже я могла на нього полкатстися.                                                                                                               

- Я скажу, що ви не дуже добре себе почуваєте, і займетеся цим завтра. - врешті видихнув він. - Але завтра доведеться все ж зробити все.                                                                                                             

- Дякую, Ліаме. - посміхнулася я. - Ти найкращий, знаєш про це?                                                               

- Звичайно. - він відповів посмішкою та поспішив піти.                                                                                    

Я ж встала з крісла та попрямувала на балкон. Сьогодні в мене був такий неочікуваний вихідний, і я могла провести день, так я мені хотілося. Проте в мене була лише одна ідея. На Валорію ще не скоро опуститься ніч, а тому я можу побути трохи наодинці. Я справді сумувала за цією частиною мого колишнього життя. Нарешті я змогла вдихнути на повні груди. Свіже повітря в той же момент наповнило мої легені. Ось він, смак спокою. Я дуже хотіла аби таких моментів в нас було набагато більше. Після нашого повернення сюди, Легіон жодного разу не проявив себе. Ми жили у відносній безпеці, хоча це і було більше схоже на затишшя перед бурею. А раптом далі щось нас очікує набагато гірше? Ні, я не хотіла про це думати. І хоч я була готова до нападу в будь-який момент, та все ж хотілося цього спокою. Я відчула, як хтось підійшов до мене. Мої рефлекси спрацювали, та в цьому не було необхідності.                                                                                                                                               

Зак повільно обійняв мене, притягуючи ближче. Як же я любила цей запах. На жаль останнім часом ми мали досить мало часу наодинці, хоч і жили в одній кімнаті. Він більше проводив часу з моїм батьком, адже той готував його до ролі короля. Йому теж потрібно багато вивчити, адже з нього так самом виховували воїном. Ми, звичайно, так далеко ще не заглядали, але я хотіла думати, що одного разу ми одружимося. Інколи я навіть могла уявити наше весілля. А тато, так би мовити, потурбувався про це завчасно. Зак взагалі поводив себе дуже дивно, коли це стосувалося нашого спільного майбутнього. До того ж лише рік тому не стало його батька, Крістіна ж насолоджувалася життям з Пауеллом. Хоч і не одразу, та хлопець прийняв свою маму та її новий вибір. Зак обережно прибрав моє волосся на один бік, цілуючи в шию. І я була готова просто розтанути від цих дотиків. Цей хлопець буквально зводив мене з розуму.                                                                                                                                                    

- Тут мені одна пташка прошепотіла, що в тебе сьогодні вихідний. - посміхнувся він. - Сподіваюся, ти не планувала його провести на самоті?                                                                                                                 

- Ту пташку часом не Ліам звати? - відповіла я. - Взагалі-то планувала, але зараз є краща ідея. Тим паче коли в нас ще буде така можливість.                                                                                                   

Я повернулася до Зака обличчям, а тоді притягнула його ще ближче і поцілувала. Ніжний та довгий жест, що ідеально демонстрував мої почуття до цього вампіра. Колись я навіть уявлення не мала, що в нас все так складеться. Особливо після першого поцілунку тоді на уроці, в Королівській Академії. В той момент я сподівалася, що більше ніколи не побачу цього хлопця. Але життя зробило інший вибір, і я цьому невимовно рада. Скільки ми вже всього пройшли разом? А скільки чекає попереду?