Розділ 47

Розділ 47

Інгеборда Фрост

Усі вже встигли вистрибнути з вікна — залишалась лише вона. Грег першим спустився й ловив жінок унизу, допомагаючи їм безпечно зістрибнути в темряву ночі.

— Ідіть без мене! Їм може знадобитися моя допомога, — голос Інгеборди пролунав чітко, але з натяком на паніку, коли вона відходила від вікна.

Не озираючись, вона побігла на звук голосів, її серце стискалося від передчуття. Горм щойно зійшовся в смертельному двобої з власним батьком. Вона була свідком того, як його клинок прорізав повітря і проникав у захист супротивника… І ці останні миті, залишили в її серці важкий відбиток.

Але коли вона вже готова була вийти з темряви, ехо принесло нові кроки. Інгеборда миттєво завмерла, її тіло, мовби злилося зі стіною, кожен м’яз на поготові. Вона відчула, як кожна клітинка її тіла запаморочилася від напруги.

Проте це були свої.

Інгеборда видихнула з полегшенням і вже було ступила вперед, як раптом знову пролунали кроки. Вона скривилась і, не стримуючи злості, прошепотіла:

— Та що ж їм не йметься?!

Нерви майже луснули від цієї постійної непевності, цієї безупинної битви. Та ось нарешті з-за рогу з’явились знайомі обличчя. Спочатку — Сіґурд.

— Ти що тут робиш? Де всі інші? — його голос звучав занадто гучно для цієї ночі, а очі блищали тривогою. Він зупинився, схопив її за плече, не дозволяючи навіть на мить опустити погляд. Руки його вже шукали сліди поранень, навіть не припускаючи, що вона могла б бути в небезпеці.

— Вони пішли через вікно. Я залишилася… на випадок, якщо хтось буде поранений, — її слова звучали, ніби вирвані з самого серця, а груди все ще билися, наче молот, від напруги. Вона намагалася дихати рівно, щоб не видавати себе.

— З нами все добре. Нічого страшного, — запевнив її Сіґурд, все ще не відпускаючи її погляду, уважно вивчаючи обличчя. Його слова були швидкими, але в них відчувалась певна ніжність, яка була характерна тільки для нього.

— Ходімо вже далі, — нетерпляче буркнув Рагнальд. В його очах ще горіла полум’яна рішучість, але тепер була й інша емоція — тривога. — Ільва досі там.

Інгеборда відчула, як кожен нерв її тіла знову напружився. Вона кивнула, мовчки рушаючи за ними, і з кожним кроком тяжіння ночі ставало ще сильнішим.