Розділ 46

Розділ 46

Король Рагнальд Вальдхейм

Відбивши ворожу групу, яка вискочила зі сходів для прислуги, Рагнальд із друзями швидко спустилися вниз. Усі були готові до нового зіткнення, але коли вони ступили на перший коридор, те, що вони побачили, стало для них справжнім шоком.

Горм стояв, мов кам’яний, нерухомо, на колінах над тілом... Лейфа Кнютлінґа.

Рагнальд зупинився, ніби вражений громом. Очі його звузилися, він намагався зрозуміти, що сталося. Як...? Як сам радник, сам ярл міг взяти участь у нападі? Це було немислимо.

Всі затамували подих, ніби в той момент увесь замок замер. Горм, завмерлий у темряві коридору, дивився на батькове тіло з такими очима, що здавалося, він сам не вірить у те, що сталося. Вони були широко розплющені, повні німого жаху, наче він намагався переконати себе, що це не реальність. Він не рухався. Кров ще стікала по лезу.

Рагнальд підійшов до нього обережно, мовби відчуваючи небезпеку в кожному русі. Він не промовляв жодного слова, лише кинув швидкий погляд на тіло, яке стало свідченням кінця цілої епохи. Голова роду зруйнував майбутнє своїх нащадків.

Але, не встигнувши переварити це потрясіння, з сусіднього коридору долинув глухий тупіт важких чобіт. Всі миттєво приготувалися до бою, інстинктивно займаючи позиції, навіть Горм, не зважаючи на страх і розгубленість, схопився за меч — його рука ще тремтіла, але не через слабкість, а через той самий внутрішній штиль, що поглинув його.

І ось з-за рогу вийшли... вартові.

Їхні кольчуги відбивали світло смолоскипів, сяючи, як сталеві змії, що налаштовують на війну. Їх погляди були напружені, серйозні, готові до будь-якого розвитку подій.

— Мій королю, нападники знищені, — відрапортував командир, крокуючи вперед, його голос був спокійний, але твердий, ніби підтверджував, що все вже завершено. — Замок очищено.

Рагнальд лише коротко кивнув.

— Де жінки? — запитав він тихо, без зайвих слів, лише відчуваючи, як серце болить від цього запитання.

Горм на мить затримав погляд на мертвому тілу, ніби повертаючись до реальності. Його голос був хрипким, і хоча в ньому було більше слабкості, ніж твердість, його слова звучали чітко:

— Під сходами. В схроні.

Рагнальд кивнув. Без зайвих слів він рушив вперед, відчуваючи, як щось важке тягне його до наступного кроку.